Статья 21 15

О рекламе
Статья 21. Реклама лекарственных средств, медицинской техники, методов профилактики, диагностики, лечения и реабилитации

1. Разрешается реклама:

только таких лекарственных средств, медицинских изделий и методов профилактики, диагностики, лечения и реабилитации, которые в установленном порядке разрешены центральным органом исполнительной власти, реализующим государственную политику в сфере здравоохранения, к применению в Украине;

только таких лекарственных средств, отпускаемых без рецепта врача и которые не внесены центральным органом исполнительной власти в области здравоохранения в перечень лекарственных средств, запрещенных к рекламированию.

2. Запрещается реклама лекарственных средств, применение и отпуск которых разрешается только по рецепту врача, а также внесенных в перечень запрещенных к рекламированию лекарственных средств.

3. Запрещается реклама допинговых веществ и / или методов их использования в спорте.

4. Реклама лекарственных средств, медицинских изделий, методов профилактики, диагностики, лечения и реабилитации должна содержать:

объективную информацию о лекарственном средстве, медицинское изделие, метод профилактики, диагностики, лечения, реабилитации и осуществляться так, чтобы было понятно, что приведенное сообщение является рекламой, а рекламируемый товар является лекарственным средством, медицинским изделием, методом профилактики, диагностики, лечения, реабилитации;

требование о необходимости консультации с врачом перед применением лекарственного средства или медицинского изделия;

рекомендацию относительно обязательного ознакомления с инструкцией на лекарственное средство;

текст предупреждения следующего содержания: «Самолечение может быть вредным для вашего здоровья», занимающий не менее 15 процентов площади (продолжительности) всей рекламы.

5. Реклама лекарственных средств, медицинских изделий и методов профилактики, диагностики, лечения и реабилитации не может содержать ссылок на терапевтические эффекты относительно заболеваний, которые не поддаются или тяжело поддаются лечению.

6. В рекламе лекарственных средств, медицинских изделий и методов профилактики, диагностики, лечения и реабилитации запрещается размещение:

сведений, которые могут производить впечатление, что при условии применения лекарственного средства или медицинского изделия консультация со специалистом не является необходимой;

сведений о том, что лечебный эффект от применения лекарственного средства или медицинского изделия является гарантированным;

изображений изменения человеческого тела или его частей в результате болезни, ранений;

утверждений, способствующих возникновению или развитию страха заболеть или ухудшить состояние своего здоровья из-за неиспользования лекарственных средств, медицинских изделий и медицинских услуг, рекламируемых;

утверждений, способствующих возможности самостоятельного установления диагноза для болезней, патологических состояний человека и их самостоятельного лечения с использованием медицинских товаров, которые рекламируются;

ссылок на лекарственные средства, медицинские изделия, методы профилактики, диагностики, лечения и реабилитации как на наиболее эффективные, наиболее безопасные, исключительные относительно отсутствия побочных эффектов

сравнений с другими лекарственными средствами, медицинскими изделиями, методами профилактики, диагностики, лечения и реабилитации с целью усиления рекламного эффекта;

ссылок на конкретные случаи удачного применения лекарственных средств, медицинских изделий, методов профилактики, диагностики, лечения и реабилитации;

рекомендаций или ссылок на рекомендации медицинских работников, научных, медицинских учреждений и организаций относительно рекламируемых товара или услуги;

специальных выражений благодарности, писем, отрывков из них с рекомендациями, рассказами о применении и результатах действия рекламируемых товара или услуги от отдельных лиц;

изображений и упоминаний имен популярных людей, героев кино-, теле- и анимационных фильмов, авторитетных организаций;

информации, которая может вводить потребителя в заблуждение относительно состава, происхождения, эффективности, патентной защищенности рекламируемого товара.

7. В рекламе лекарственных средств, медицинских изделий и методов профилактики, диагностики, лечения и реабилитации запрещается участие врачей и других профессиональных медицинских работников, а также лиц, внешний вид которых имитирует внешний вид врачей.

8. Запрещается помещать в рекламе лекарственных средств информацию, которая позволяет предположить, что лекарственное средство является пищевым, косметическим или другим потребительским товаром или что безопасность или эффективность этого средства обусловлена ​​его естественным происхождением.

9. В рекламе товаров и методов, не относящихся к лекарственным средствам, медицинских изделий, методов профилактики, диагностики, лечения и реабилитации, а также в рекламе пищевых продуктов для специального диетического потребления, функциональных пищевых продуктов и диетических добавок запрещается ссылаться на то, что они обладают лечебными свойствами.

10. Запрещается реклама проведения целительства на массовую аудиторию.

11. Запрещается реклама новых методов профилактики, диагностики, реабилитации и лекарственных средств, находящихся на рассмотрении в установленном порядке, но еще не допущены к применению.

12. Реклама услуг народной медицины (целительства) и лиц, которые их предоставляют, разрешается только при наличии соответствующего специального разрешения на занятие народной медициной (целительством), выданного центральным органом исполнительной власти, реализующим государственную политику в сфере здравоохранения, и должна содержать номер, дату выдачи указанного разрешения и название органа, который его выдал.

13. Лица, осуществляющие производство и / или продажа лекарственных средств, медицинской техники, методов профилактики, диагностики, лечения и реабилитации, могут выступать спонсорами теле-, радиопередач и программ путем наведения информации рекламного характера об имени или наименования, знак для товаров и услуг, за исключением любой ссылки на лекарственные средства, употребляются и распространяются только по предписанию (рецепту) врача, и медицинскую технику, методы профилактики, диагностики, лечения и реабилитации, применение которых требует специальных знаний и подготовки.

14. Запрещается телепродажа лекарственных средств, методов профилактики, диагностики, лечения и реабилитации, а также медицинской техники, применение которой требует специальных знаний и подготовки.

15. Положения настоящей статьи не распространяются на рекламу лекарственных средств, медицинских изделий и методов профилактики, диагностики, лечения и реабилитации, которая размещается в специализированных изданиях, предназначенных для медицинских учреждений и врачей, а также которая распространяется на семинарах, конференциях, симпозиумах по медицинской тематике .

Налоговый кодекс Украины — Статья 21

Статья 21. Обязанности и ответственность должностных лиц контролирующих органов

21.1. Должностные лица контролирующих органов обязаны:

  • 21.1.1. соблюдать Конституцию Украины и действовать исключительно в соответствии с Налоговым Кодексом и другими законами Украины, другими нормативными актами;
  • 21.1.2. обеспечивать добросовестное выполнение возложенных на контролирующие органы функций;
  • 21.1.3. обеспечивать эффективную работу и выполнение заданий контролирующих органов в соответствии с их полномочиями;
  • 21.1.4. не допускать нарушений прав и охраняемых законом интересов граждан, предприятий, учреждений, организаций;
  • 21.1.5. корректно и внимательно относиться к налогоплательщикам, их представителям и другим участникам отношений, возникающих при реализации норм Налогового Кодекса и других законов, не унижать их чести и достоинства;
  • 21.1.6. не допускать разглашения информации с ограниченным доступом, получаемой, используемой, хранящейся при реализации функций, возложенных на контролирующие органы;
  • 21.1.7. предоставлять органам государственной власти и органам местного самоуправления по их письменному запросу открытую налоговую информацию в порядке, установленном законом.

21.2. За неисполнение или ненадлежащее исполнение своих обязанностей должностные лица контролирующих органов несут ответственность по закону.

21.3. Ущерб, причиненный неправомерными действиями должностных лиц контролирующих органов, подлежит возмещению за счет средств государственного бюджета, предусмотренных таким контролирующим органам.

Статья 21. Сроки предъявления исполнительных документов к исполнению

Статья 21. Сроки предъявления исполнительных документов к исполнению

См. Энциклопедии и другие комментарии к статье 21 настоящего Федерального закона

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 8 марта 2015 г. N 57-ФЗ в часть 1 статьи 21 внесены изменения

Постановлением Конституционного Суда РФ от 10 марта 2016 г. N 7-П положения части 1 статьи 21, части 2 статьи 22 и части 4 статьи 46 настоящего Федерального закона признаны не соответствующими Конституции РФ в той мере, в какой эти положения в их взаимосвязи позволяют — при неоднократном прерывании срока предъявления исполнительного документа к исполнению предъявлением исполнительного документа к исполнению с последующим возвращением взыскателю на основании его заявления — всякий раз исчислять течение этого срока заново с момента возвращения исполнительного документа по данному основанию взыскателю и продлевать его тем самым на неопределенно длительное время

Впредь до внесения в действующее правовое регулирование необходимых изменений, вытекающих из Постановления Конституционного Суда РФ от 10 марта 2016 г. N 7-П, при предъявлении взыскателем исполнительного документа к исполнению должностные лица службы судебных приставов, а также суды, разрешая вопрос о наличии оснований для возбуждения или отказа в возбуждении исполнительного производства, в частности о соблюдении срока предъявления исполнительного документа к исполнению, в случае, если представленный исполнительный документ ранее уже предъявлялся к исполнению, но затем исполнительное производство по нему было окончено в связи с заявлением взыскателя, при исчислении этого срока обязаны вычитать из установленной законом общей продолжительности срока предъявления исполнительных документов к исполнению периоды, в течение которых исполнительное производство по данному исполнительному документу осуществлялось, начиная с его возбуждения и заканчивая его окончанием в связи с возвращением взыскателю исполнительного документа по его заявлению

1. Исполнительные листы, выдаваемые на основании судебных актов, за исключением исполнительных листов, указанных в частях 2, 4 и 7 настоящей статьи, могут быть предъявлены к исполнению в течение трех лет со дня вступления судебного акта в законную силу. Исполнительные листы, содержащие требования о возвращении на основании международного договора Российской Федерации незаконно перемещенного в Российскую Федерацию или удерживаемого в Российской Федерации ребенка, предъявляются к исполнению в течение одного года со дня вступления в законную силу судебного акта.

2. Исполнительные листы, выдаваемые на основании судебных актов арбитражных судов, по которым арбитражным судом восстановлен пропущенный срок для предъявления исполнительного листа к исполнению, могут быть предъявлены к исполнению в течение трех месяцев со дня вынесения судом определения о восстановлении пропущенного срока.

О сроках предъявления исполнительного листа к исполнению, выданного на основании судебного акта арбитражного суда, см. Арбитражный процессуальный кодекс РФ от 24 июля 2002 г. N 95-ФЗ

3. Судебные приказы могут быть предъявлены к исполнению в течение трех лет со дня их выдачи.

4. Исполнительные документы, содержащие требования о взыскании периодических платежей, могут быть предъявлены к исполнению в течение всего срока, на который присуждены платежи, а также в течение трех лет после окончания этого срока.

5. Удостоверения, выдаваемые комиссиями по трудовым спорам, могут быть предъявлены к исполнению в течение трех месяцев со дня их выдачи.

6. Оформленные в установленном порядке акты органов, осуществляющих контрольные функции, о взыскании денежных средств с приложением документов, содержащих отметки банков или иных кредитных организаций, в которых открыты расчетные и иные счета должника, о полном или частичном неисполнении требований указанных органов в связи с отсутствием на счетах должника денежных средств, достаточных для удовлетворения этих требований, могут быть предъявлены к исполнению в течение шести месяцев со дня их возвращения банком или иной кредитной организацией.

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 21 декабря 2013 г. N 358-ФЗ статья 12 дополнена частью 6.1

6.1. Оформленные в установленном порядке акты органов, осуществляющих контрольные функции, о взыскании денежных средств без приложения документов, указанных в части 6 настоящей статьи, могут быть предъявлены к исполнению в течение шести месяцев со дня их вынесения.

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 21 апреля 2011 г. N 71-ФЗ в часть 7 статьи 21 внесены изменения, применяющиеся к постановлениям о назначении административного наказания, вступившим в законную силу после дня вступления в силу названного Федерального закона

7. Судебные акты, акты других органов и должностных лиц по делам об административных правонарушениях могут быть предъявлены к исполнению в течение двух лет со дня их вступления в законную силу.

8. Сроки предъявления к исполнению исполнительных документов, не указанных в настоящей статье, устанавливаются в соответствии с федеральными законами.

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 8 марта 2015 г. N 57-ФЗ статья 21 дополнена частью 9

9. В случае, если федеральным законом или судебным актом, актом другого органа или должностного лица должнику установлен срок для исполнения требований, содержащихся в исполнительном документе, или предоставлена отсрочка или рассрочка исполнения указанных требований, течение срока предъявления такого исполнительного документа (исключая исполнительный документ о взыскании штрафа, назначенного в качестве наказания за совершение преступления) начинается после дня окончания срока, установленного для исполнения должником требований, содержащихся в исполнительном документе, предоставления ему отсрочки или рассрочки исполнения указанных требований.

Статья 21. Права налогоплательщиков (плательщиков сборов, плательщиков страховых взносов)

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 3 июля 2016 г. N 243-ФЗ в наименование статьи 21 настоящего Кодекса внесены изменения, вступающие в силу с 1 января 2017 г.

Статья 21. Права налогоплательщиков (плательщиков сборов, плательщиков страховых взносов)

См. Энциклопедии и другие комментарии к статье 21 НК РФ

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 27 июля 2006 г. N 137-ФЗ в пункт 1 статьи 21 настоящего Кодекса внесены изменения, вступающие в силу с 1 января 2007 г.

1. Налогоплательщики имеют право:

1) получать по месту своего учета от налоговых органов бесплатную информацию (в том числе в письменной форме) о действующих налогах и сборах, законодательстве о налогах и сборах и принятых в соответствии с ним нормативных правовых актах, порядке исчисления и уплаты налогов и сборов, правах и обязанностях налогоплательщиков, полномочиях налоговых органов и их должностных лиц, а также получать формы налоговых деклараций (расчетов) и разъяснения о порядке их заполнения;

См. Регламент организации работы с налогоплательщиками, плательщиками сборов, страховых взносов на обязательное пенсионное страхование и налоговыми агентами, утвержденный приказом ФНС России от 9 сентября 2005 г. N САЭ-3-01/444

2) получать от Министерства финансов Российской Федерации письменные разъяснения по вопросам применения законодательства Российской Федерации о налогах и сборах, от финансовых органов субъектов Российской Федерации и муниципальных образований — по вопросам применения соответственно законодательства субъектов Российской Федерации о налогах и сборах и нормативных правовых актов муниципальных образований о местных налогах и сборах;

3) использовать налоговые льготы при наличии оснований и в порядке, установленном законодательством о налогах и сборах;

4) получать отсрочку, рассрочку или инвестиционный налоговый кредит в порядке и на условиях, установленных настоящим Кодексом;

5) на своевременный зачет или возврат сумм излишне уплаченных либо излишне взысканных налогов, пени, штрафов;

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 27 июля 2010 г. N 229-ФЗ пункт 1 статьи 21 настоящего Кодекса дополнен подпунктом 5.1, вступающим в силу по истечении одного месяца со дня официального опубликования названного Федерального закона

5.1) на осуществление совместной с налоговыми органами сверки расчетов по налогам, сборам, пеням и штрафам, а также на получение акта совместной сверки расчетов по налогам, сборам, пеням и штрафам;

6) представлять свои интересы в отношениях, регулируемых законодательством о налогах и сборах, лично либо через своего представителя;

7) представлять налоговым органам и их должностным лицам пояснения по исчислению и уплате налогов, а также по актам проведенных налоговых проверок;

8) присутствовать при проведении выездной налоговой проверки;

9) получать копии акта налоговой проверки и решений налоговых органов, а также налоговые уведомления и требования об уплате налогов;

10) требовать от должностных лиц налоговых органов и иных уполномоченных органов соблюдения законодательства о налогах и сборах при совершении ими действий в отношении налогоплательщиков;

11) не выполнять неправомерные акты и требования налоговых органов, иных уполномоченных органов и их должностных лиц, не соответствующие настоящему Кодексу или иным федеральным законам;

12) обжаловать в установленном порядке акты налоговых органов, иных уполномоченных органов и действия (бездействие) их должностных лиц;

13) на соблюдение и сохранение налоговой тайны;

14) на возмещение в полном объеме убытков, причиненных незаконными актами налоговых органов или незаконными действиями (бездействием) их должностных лиц;

15) на участие в процессе рассмотрения материалов налоговой проверки или иных актов налоговых органов в случаях, предусмотренных настоящим Кодексом.

2. Налогоплательщики имеют также иные права, установленные настоящим Кодексом и другими актами законодательства о налогах и сборах.

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 3 июля 2016 г. N 243-ФЗ в пункт 3 статьи 21 настоящего Кодекса внесены изменения, вступающие в силу с 1 января 2017 г.

3. Плательщики сборов, плательщики страховых взносов имеют те же права, что и налогоплательщики.

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 28 ноября 2011 г. N 336-ФЗ статья 21 настоящего Кодекса дополнена пунктом 4, вступающим в силу с 1 января 2012 г., но не ранее чем по истечении одного месяца со дня официального опубликования названного Федерального закона

4. Любой из участников договора инвестиционного товарищества имеет право обжаловать в установленном порядке акты налоговых органов и действия (бездействие) их должностных лиц.

Статья 21. Применение специальных средств

1. Сотрудник полиции имеет право лично или в составе подразделения (группы) применять специальные средства в следующих случаях:

1) для отражения нападения на гражданина или сотрудника полиции;

2) для пресечения преступления или административного правонарушения;

3) для пресечения сопротивления, оказываемого сотруднику полиции;

4) для задержания лица, застигнутого при совершении преступления и пытающегося скрыться;

5) для задержания лица, если это лицо может оказать вооруженное сопротивление;

6) для доставления в полицию, конвоирования и охраны задержанных лиц, лиц, заключенных под стражу, лиц, осужденных к лишению свободы, лиц, подвергнутых административному наказанию в виде административного ареста, а также в целях пресечения попытки побега, в случае оказания лицом сопротивления сотруднику полиции, причинения вреда окружающим или себе;

7) для освобождения насильственно удерживаемых лиц, захваченных зданий, помещений, сооружений, транспортных средств и земельных участков;

8) для пресечения массовых беспорядков и иных противоправных действий, нарушающих движение транспорта, работу средств связи и организаций;

9) для остановки транспортного средства, водитель которого не выполнил требование сотрудника полиции об остановке;

10) для выявления лиц, совершающих или совершивших преступления или административные правонарушения;

11) для защиты охраняемых объектов, блокирования движения групп граждан, совершающих противоправные действия.

2. Сотрудник полиции имеет право применять следующие специальные средства:

1) палки специальные — в случаях, предусмотренных пунктами 1 — 5, 7, 8 и 11 части 1 настоящей статьи;

2) специальные газовые средства — в случаях, предусмотренных пунктами 1 — 5, 7 и 8 части 1 настоящей статьи;

3) средства ограничения подвижности — в случаях, предусмотренных пунктами 3, 4 и 6 части 1 настоящей статьи. При отсутствии средств ограничения подвижности сотрудник полиции вправе использовать подручные средства связывания;

4) специальные окрашивающие и маркирующие средства — в случаях, предусмотренных пунктами 10 и 11 части 1 настоящей статьи;

5) электрошоковые устройства — в случаях, предусмотренных пунктами 1 — 5, 7 и 8 части 1 настоящей статьи;

6) светошоковые устройства — в случаях, предусмотренных пунктами 1 — 5, 7 и 8 части 1 настоящей статьи;

7) служебных животных — в случаях, предусмотренных пунктами 1 — 7, 10 и 11 части 1 настоящей статьи;

8) световые и акустические специальные средства — в случаях, предусмотренных пунктами 5, 7, 8 и 11 части 1 настоящей статьи;

9) средства принудительной остановки транспорта — в случаях, предусмотренных пунктами 9 и 11 части 1 настоящей статьи;

10) средства сковывания движения — в случаях, предусмотренных пунктами 1 — 5 части 1 настоящей статьи;

11) водометы — в случаях, предусмотренных пунктами 7, 8 и 11 части 1 настоящей статьи;

12) бронемашины — в случаях, предусмотренных пунктами 5, 7, 8 и 11 части 1 настоящей статьи;

13) средства защиты охраняемых объектов (территорий), блокирования движения групп граждан, совершающих противоправные действия, — в случаях, предусмотренных пунктом 11 части 1 настоящей статьи;

14) средства разрушения преград — в случаях, предусмотренных пунктами 5 и 7 части 1 настоящей статьи.

3. Сотрудник полиции имеет право применять специальные средства во всех случаях, когда настоящим Федеральным законом разрешено применение огнестрельного оружия.

  • URL
  • HTML
  • BB-код
  • Текст

Комментарий к ст. 21 Закона о Полиции

1. Пункт 1 ч. 1 комментируемой статьи подлежит расширительному толкованию. Не обязательно, чтобы нападение было осуществлено либо на гражданина, либо на сотрудника полиции. Несомненно, основания применения специальных средств имеются и при нападении на них обоих.

2. Сопротивление, о котором речь идет в п. 3 ч. 1 комментируемой статьи, подразумевает активное противодействие, а не выразившийся в словах отказ подчиниться законному требованию сотрудника полиции.

3. Необходимость пресечения оказываемого сотруднику полиции сопротивления как основание применения специальных средств имеет место лишь в случае законных действий сотрудника полиции. Если выяснится, что сотрудник полиции осуществлял в отношении лица незаконные действия, то и сопротивление этим действиям могло осуществляться гражданином в рамках необходимой обороны. В таком случае основания применения к гражданину специальных средств будут отсутствовать.

4. В пунктах 4 и 5 ч. 1 комментируемой статьи употреблен термин «задержание». Это более широкое понятие, чем то задержание, о котором речь идет в УПК РФ. Названная разновидность задержания равнозначна кратковременному ограничению возможности лица по своему усмотрению осуществлять определенного рода телодвижения в целях обеспечения его доставления в полицию. После того как гражданин успешно ограничен в указанной возможности, применять к гражданину специальные средства по данному основанию нельзя. Хотя возможно применение указанных средств по некоторым другим закрепленным в комментируемой статье основаниям.

5. Вооруженным сопротивление следует признавать, когда у лица имеется оружие (любая из разновидностей такового), которым оно намерено воспользоваться, а равно при намерении лица использовать против сотрудника полиции в качестве оружия иные подручные средства (железный прут, палку и т.п.).

6. Под конвоированием понимается принудительное сопровождение лица к месту назначения.

7. Действия, о которых речь идет в п. 6 ч. 1 комментируемой статьи, следует документировать так, чтобы они были письменно отражены в каком-либо документе. Таким документом может быть составленный сотрудником рапорт. Закрепление в письменном документе указанных в комментируемой статье оснований («оснований полагать») является гарантией возможности осуществления контроля над законностью применения специальных средств в рассматриваемой ситуации.

8. В случае применения или использования специальных средств начальник органа (подразделения) внутренних дел, разрешивший их передачу, назначает служебную проверку.

9. Если будет доказано, что специальные средства применялись или использовались неправомерно, они подлежат сдаче по указанию лица, разрешившего их выдачу.

10. В пункте 9 ч. 1 комментируемой статьи упомянуто право сотрудника полиции требовать остановки транспортного средства. Данное право закреплено в п. 6.11 Правил дорожного движения Российской Федерации, утвержденных Постановлением Правительства РФ от 23 октября 1993 г. N 1090. Требование об остановке транспортного средства может быть подано с помощью громкоговорящего устройства или жестом руки, направленной на транспортное средство. Водитель обязан остановиться в указанном ему месте.

11. Под водителем в комментируемом Федеральном законе понимается лицо, управляющее каким-либо транспортным средством. К водителю приравнивается обучающий вождению. Согласно п. 1.2 Правил дорожного движения Российской Федерации водителем является и погонщик, ведущий по дороге вьючных, верховых животных или стадо. Между тем данное лицо может быть включено в круг тех водителей, о которых идет речь в комментируемом Федеральном законе, лишь применительно к содержанию п. 20 ч. 1 ст. 13 настоящего Федерального закона.

12. Одним из специальных средств названы служебные животные. Обычно в этом качестве используются собаки. Основы организации деятельности кинологических подразделений органов внутренних дел Российской Федерации, касающиеся организации приобретения, содержания, сбережения, кормления, ветеринарного обеспечения, списания служебных собак, деятельности экспертно-криминалистических подразделений органов внутренних дел при организации исследований запаховых следов человека с использованием служебных собак и образовательных учреждений МВД России, осуществляющих подготовку специалистов-кинологов органов внутренних дел, урегулированы Наставлением по организации деятельности кинологических подразделений органов внутренних дел Российской Федерации, утвержденным Приказом МВД России от 31 декабря 2005 г. N 1171.

13. В патрульно-постовой службе полиции служебные собаки используются на маршрутах и постах в основном в вечернее и ночное время, в лесопарковых зонах, на окраинах городов и других населенных пунктов, на неосвещенных улицах и в иных подобных местах.

14. Ведомственными нормативными правовыми актами запрещается патрулирование со служебными собаками без намордника в местах с массовым пребыванием людей, в поездах, в общественном транспорте, а также передача собак другим лицам и оставление их без присмотра во время патрулирования.

15. Служебная собака закрепляется за полицейским-кинологом приказом начальника органа внутренних дел. Сотрудники полиции, не прошедшие специальной подготовки, на должность полицейского-кинолога не назначаются.

16. Во всех случаях применения собаки для задержания правонарушителя должностное лицо полиции обязано доложить рапортом с указанием: когда, где, против кого, при каких обстоятельствах она применялась и каковы результаты применения.

17. Массовые беспорядки — это грубое нарушение общественного порядка, сопровождающееся причинением насилия гражданам, погромами, поджогами, уничтожением имущества, применением огнестрельного оружия, взрывчатых веществ или взрывных устройств, а также оказанием вооруженного сопротивления представителю власти.

18. О понятиях «преступление» и «административное правонарушение» см. комментарий к ст. 2 настоящего Федерального закона.

19. О пресечении противоправных деяний см. комментарий к п. 2 ч. 1 ст. 12 настоящего Федерального закона.

20. О понятии «оружие» см. комментарий к п. 16 ч. 1 ст. 13 настоящего Федерального закона.

21. О понятии «транспортное средство» см. комментарий к п. 21 ч. 1 ст. 13 настоящего Федерального закона.

22. О понятии «средство связи» см. комментарий к ст. 48 настоящего Федерального закона.

23. См. также комментарий к ст. ст. 1, 2, 6, 12 — 14, 20 настоящего Федерального закона.

Про доступ до публічної інформації

Про доступ до публічної інформації

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 32, ст. 314)

Цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Публічна інформація

1. Публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

2. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 2. Мета і сфера дії Закону

1. Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

2. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Стаття 3. Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації

1. Право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов’язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб’єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Стаття 4. Принципи забезпечення доступу до публічної інформації

1. Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб’єктів владних повноважень;

2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Розділ II
ПОРЯДОК ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 5. Забезпечення доступу до інформації

1. Доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:

в офіційних друкованих виданнях;

на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет;

на єдиному державному веб-порталі відкритих даних;

на інформаційних стендах;

будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Стаття 6. Публічна інформація з обмеженим доступом

1. Інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

2. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

3. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

4. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

5. Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

6. Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону.

7. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Стаття 7. Конфіденційна інформація

1. Конфіденційна інформація — інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

2. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди — лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Стаття 8. Таємна інформація

1. Таємна інформація — інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

2. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

Стаття 9. Службова інформація

1. Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

2. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

3. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Стаття 10. Доступ до інформації про особу

1. Кожна особа має право:

1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;

2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;

3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;

4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;

5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

2. Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

3. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов’язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

4. Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.

5. Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Стаття 10 — 1 . Публічна інформація у формі відкритих даних

1. Публічна інформація у формі відкритих даних — це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання.

Розпорядники інформації зобов’язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.

2. Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення.

Будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних з обов’язковим посиланням на джерело отримання такої інформації.

3. Публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов:

1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;

2) фізичні особи (суб’єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;

3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом;

4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом.

4. Перелік наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, вимоги до формату і структури таких наборів даних, періодичність їх оновлення визначаються Кабінетом Міністрів України. При цьому до такого переліку Кабінет Міністрів України обов’язково включає інформацію, доступ до якої у формі відкритих даних передбачено законом.

Створення та забезпечення функціонування єдиного державного веб-порталу відкритих даних здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері електронного урядування.

Стаття 11. Захист особи, яка оприлюднює інформацію

1. Посадові та службові особи не підлягають юридичній відповідальності, незважаючи на порушення своїх обов’язків, за розголошення інформації про правопорушення або відомостей, що стосуються серйозної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю, якщо особа при цьому керувалася добрими намірами та мала обґрунтоване переконання, що інформація є достовірною, а також містить докази правопорушення або стосується істотної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю.

Розділ III
СУБ’ЄКТИ ВІДНОСИН У СФЕРІ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 12. Визначення та перелік суб’єктів

1. Суб’єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації — фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації — суб’єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Стаття 13. Розпорядники інформації

1. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб’єкти владних повноважень — органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, — стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, — стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків;

4) суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, — стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

2. До розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

3. На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

4. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Стаття 14. Обов’язки розпорядників інформації

1. Розпорядники інформації зобов’язані:

1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами;

2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;

6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Стаття 15. Оприлюднення інформації розпорядниками

1. Розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати:

1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);

2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;

3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

5 — 1 ) перелік наборів даних, що оприлюднюються у формі відкритих даних;

6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;

11) інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, а саме про:

їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;

прізвище, ім’я та по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

розклад роботи та графік прийому громадян;

вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;

перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;

порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

систему обліку, види інформації, якою володіє суб’єкт владних повноважень;

12) іншу інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, порядок обов’язкового оприлюднення якої встановлений законом.

2. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

3. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

4. Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров’ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв’язку з цим.

Стаття 16. Відповідальні особи з питань доступу до публічної інформації

1. Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.

2. Запит, що пройшов реєстрацію в установленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань доступу до публічної інформації.

Стаття 17. Контроль за забезпеченням доступу до публічної інформації

1. Парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України.

2. Громадський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до публічної інформації здійснюється депутатами місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами, громадянами особисто шляхом проведення відповідних громадських слухань, громадської експертизи тощо.

3. Державний контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється відповідно до закону.

Стаття 18. Реєстрація документів розпорядника інформації

1. Для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб’єктів владних повноважень, підлягають обов’язковій реєстрації в системі обліку, що має містити:

1) назву документа;

2) дату створення документа;

3) дату надходження документа;

4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ);

5) передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом;

6) строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом;

8) ключові слова;

9) тип, носій (текстовий документ, електронний документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо);

10) вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи);

11) проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо);

12) форму та місце зберігання документа тощо.

2. Доступ до системи обліку, що містить інформацію про документ, що знаходиться у суб’єкта владних повноважень, забезпечується шляхом:

1) оприлюднення на офіційних веб-сайтах суб’єктів владних повноважень такої інформації, а в разі їх відсутності- в інший прийнятний спосіб;

2) надання доступу до системи за запитами.

3. Система обліку публічної інформації не може бути віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом.

4. Розпорядники інформації несуть відповідальність за забезпечення доступу до системи обліку відповідно до закону.

Розділ IV
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ЗА ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАПИТОМ

Стаття 19. Оформлення запитів на інформацію

1. Запит на інформацію — це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

2. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

3. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

4. Письмовий запит подається в довільній формі.

5. Запит на інформацію має містити:

1) ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

6. З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

7. У разі якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий запит, його має оформити відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації, обов’язково зазначивши в запиті своє ім’я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.

Стаття 20. Строк розгляду запитів на інформацію

1. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.

2. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

3. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

4. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.

Стаття 21. Плата за надання інформації

1. Інформація на запит надається безкоштовно.

2. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

3. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

4. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

Стаття 22. Відмова та відстрочка в задоволенні запиту на інформацію

1. Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п’ятою статті 19 цього Закону.

2. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

3. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

4. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

6. Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

7. У рішенні про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату надсилання або вручення повідомлення про відстрочку;

3) причини, у зв’язку з якими запит на інформацію не може бути задоволений у встановлений цим Законом строк;

4) строк, у який буде задоволено запит;

Розділ V
ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ РОЗПОРЯДНИКІВ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 23. Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації

1. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

2. Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов’язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

3. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Стаття 24. Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації

1. Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень:

1) ненадання відповіді на запит;

2) ненадання інформації на запит;

3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;

4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону;

5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;

6) несвоєчасне надання інформації;

7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;

8) нездійснення реєстрації документів;

9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

2. Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Розділ VI
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування.

2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):

частину першу після слів «Про інформацію» доповнити словами «Про доступ до публічної інформації»;

примітку викласти в такій редакції:

«Примітка. Особи, визначені в примітці до статті 212 — 26 цього Кодексу, притягаються до відповідальності за діяння, передбачені даною статтею, згідно із статтею 212 — 26 «;

частину першу статті 212 — 26 після слів «Про інформацію» доповнити словами «Про доступ до публічної інформації»;

2) у назві та абзаці першому частини першої статті 330 Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131) слова «яка є власністю держави» замінити словами «яка знаходиться у володінні держави»;

3) частину десяту статті 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 22, ст. 303; 2000 р., № 10, ст. 79) доповнити двома реченнями такого змісту: «Забороняється оприлюднювати або надавати зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи оперативно-розшукової діяльності до прийняття рішення за результатами такої діяльності. Питання оприлюднення або надання такої інформації після прийняття рішення регулюється законом»;

4) статтю 9 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 12, ст. 89) доповнити реченням такого змісту: «Забороняється оприлюднювати або надавати (розголошувати) зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи контррозвідувальної діяльності та заходів до прийняття рішення за результатами такої діяльності або заходів»;

5) статтю 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 43, ст. 214) доповнити частиною п’ятою такого змісту:

«5. Зазначені положення не поширюються на випадки оприлюднення чи надання інформації на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації».

4. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

затвердити граничні норми витрат на копіювання або друк, передбачені статтею 21 цього Закону;

внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Еще по теме:

  • Налоговый кодекс рф статья 39 Реализация как объект налогообложения с учетом статьи 39 Налогового кодекса РФ Реализация как объект налогообложения с учетом статьи 39 Налогового кодекса РФ Н.Н. Шелемех,государственный […]
  • Уголовный кодекс фбр самп samp-RP-vodniki Меню навигации Пользовательские ссылки Информация о пользователе Вы здесь » samp-RP-vodniki » Новый форум » [FBI] - Уголовный кодекс штата San Andreas [FBI] - Уголовный […]
  • Решение суда по ст 139 ук рф Решение суда по ст 139 ук рф Именем Российской Федерации 20 февраля 2014 года город Мировой судья Кочевая Г.Н., исполняющий обязанности мирового судьи судебного участка Ломоносовского […]
  • Ст 2 5 коап рф Статья 2.5 КоАП РФ. Административная ответственность военнослужащих, граждан, призванных на военные сборы, и лиц, имеющих специальные звания Новая редакция Ст. 2.5 КоАП РФ 1. За […]
  • Земля за третьего ребенка до какого года действует Рождение третьего ребенка Телефонная консультация 8 800 505-92-65 966 ответов от юристов и адвокатов За рождение третьего ребенка предложили давать 1,5 млн рублей Депутаты Белгородского […]
  • Расчет за пользование чужими денежными средствами в рб Пример расчета процентов за пользование чужими денежными средствами в порядке статьи 366 Гражданского кодекса Республики Беларусь Сложная формулировка ст. 366 ГК Республики Беларусь […]