Ст 109 и ст 111

Стаття 109. Загальні положення

Податковий кодекс України (ПКУ)

  • перевірено сьогодні
  • кодекс від 01.09.2018
  • вступив у чинність 02.12.2010

Ст. 109 ПКУ в останній чинній редакції від 2 грудня 2010 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Розділ II. Адміністрування податків, зборів, платежів

Глава 11. Відповідальність

Стаття 109. Загальні положення

109.1. Податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

109.2. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 111. Державна зрада

Стаття 111. Державна зрада

1. Частина 1 ст. 111 КК визначає державну зраду як діяння, умисно вчи­нене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності і державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Отже, державна зрада має кілька безпосе­редніх об’єктів, кожен з яких складає суспільні відносини в сфері охорони зовнішньої та внутрішньої безпеки України.

2. Об’єктивна сторона державної зради може виявлятися в різних фор­мах, які вичерпним чином визначені в ч. 1 ст. 111 КК.

Перехід на бік ворога полягає в наданні безпосередньої допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Форми такого переходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ до армії ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та ін. Перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званий фізичний

перехід), так і в наданні допомоги такій дер­жаві або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, ко­ли особа почала надавати допомогу ворогові. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цієї форми державної зради є час вчинення злочину — в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

Шпигунство — друга форма державної зради — це передача або збиран­ня з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представ­никам відомостей, що становлять державну таємницю (див. коментар до ст. 114 КК).

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам до­помоги в проведенні підривної діяльності проти України полягає в будь-якій допомозі у проведенні підривної діяльності проти інтересів України. При цій формі не має значення, як діяла особа — за завданням іноземної держа­ви чи з власної ініціативи. Допомога в проведенні підривної діяльності мо­же виявлятися в сприянні резидентам (таємним представникам іноземних розвідок), укриття розвідника або його спорядження, вербування агентів для проведення підривної діяльності проти України тощо. Цією формою охоп­люються і випадки, коли особа за завданням іноземних держав або їх пред­ставників організовує (або вчинює) на шкоду Україні будь-який інший зло­чин проти основ національної безпеки України (наприклад, диверсію, пося­гання на життя державного чи громадського діяча). У таких випадках відповідальність повинна наставати за сукупністю злочинів (наприклад, за статтями 111 і 113 КК).

У цій формі державна зрада вважається закінченою з моменту, коли осо­ба фактично почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній ор­ганізації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти Ук­раїни.

3. З суб’єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом. Конкретні мотиви і мета не є обов’язковими ознаками державної зради і можуть бути різними.

4. Суб’єкт злочину спеціальний (див. ч. 2 ст. 18 КК) — ним може бути тільки громадянин України, який досяг до вчинення злочину шістнадцяти років. Співучасниками (співвиконавцями, організаторами, підбурювачами, пособниками) можуть бути й інші особи (див. коментар до ст. 27 розділу VI Загальної частини КК).

5. Частина 2 ст. 111 КК передбачає заохочувальну норму про звільнення від кримінальної відповідальності громадянина України, якщо він на вико­нання злочинного завдання іноземної організації чи їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив про свій зв’язок з ними та про отриман­ня завдання.

Для застосування цієї норми потрібно встановити обов’язкову сукупність трьох умов: 1) отримання громадянином України злочинного завдання від іноземної держави, іноземної організації, їх представників; 2) невчинення жодних дій на виконання цього завдання; 3) добровільна заява органам дер-

жавної влади про свій зв’язок з іноземною державою, іноземною ор­ганізацією, їх представниками і про отримане завдання. Добровільною визнається заява за умови, що об’єктивно, реально особа могла виконати за­вдання: нездоланних перешкод не було. Мотиви добровільної заяви значен­ня не мають (каяття чи страх перед покаранням тощо).

Відсутність хоча б однієї з цих обставин виключає можливість звільнен­ня особи від кримінальної відповідальності.

Науково-практичний коментар до ст. 111 Кримінального кодексу України

Стаття 111. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України,-

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

1. Об’єктом злочину є державна безпека України у будь-якій її сфері,

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України національна (у тому числі державна) безпека України передбачає відсутність загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, і полягає зокрема: у безпеці конституційного ладу і державного суверенітету України, невтручанні у внутрішні справи України з боку інших держав, відсутності сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні, непорушенні принципу розподілу влади, злагодженості механізмів забезпечення законності і правопорядку (в політичній сфері); у відсутності проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн, невідпливі за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів (в економічній); у відсутності посягань на державний суверенітет України та її територіальну цілісність (у воєнній); у відсутності науково-технологічного відставання від розвинутих країн (у науковотехнологічній); у невитоку інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави (в інформаційній сфері).

Державна безпека — це відсутність загрози, стан захищеності життєво важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх вказаних вище сферах життєдіяльності держави. Серед інших використаних у диспозиції ст. 111 понять, за допомогою яких визначається об’єкт цього злочину, поняття «державна безпека» є найбільш широким, оскільки воно охоплює відсутність загрози суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності держави. Проте воно є вужчим, ніж поняття «національна безпека», яке охоплює, крім безпеки держави, також безпеку суспільства й особи.

Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути обмежена лише необхідністю виконувати договори і зобов’язання в галузі міжнародних відносин.

Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в нерозривному взаємозв’язку, характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету.

Територіальна недоторканність — це захищеність території країни в існуючих кордонах від будь-яких посягань, що можуть стосуватися незаконної зміни території України, визначеної рішеннями Верховної Ради України і міжнародними договорами України.

Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і суто військового потенціалів. Стан обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил, їх здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.

2. З об’єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах: 1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; 2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Перехідна бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває У стані війни або збройного конфлікту. В конкретних випадках цей злочин може полягати у вступі на службу до певних військових чи інших формувань ворожої держави (поліції, каральних загонів, розвідки), наданні засобів для вчинення злочинів агентам спецслужб іноземних держав, усуненні перешкод для їх вчинення або наданні зазначеним агентам іншої допомоги.

Перехід на бік ворога є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду України. Один лише факт надання згоди виконати такі дії (наприклад, поступити на службу до поліції) є лише готуванням до вчинення злочину і залишає можливість добровільно відмовитися від доведення злочину до кінця. Вчинення громадянином України в інтересах ворожої держави суспільне небезпечних дій, які передбачені іншими статтями КК, наприклад диверсії, посягання на життя державного діяча тощо, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 111 і, відповідно, ст. ст. 113, 112.

Специфікою цієї форми державної зради є те, що вона може бути вчинена лише в умовах воєнного стану або, хоча й у мирний час, але в період збройного конфлікту.

Воєнний стан — це особливий правовий режим (політико-економічна ситуація), що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав та свобод людини й громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Режим воєнного стану існує, зокрема, в часових межах від дня і часу оголошення Верховною Радою України за поданням Президента України стану війни і до дня і часу оголошення Верховною Радою України за поданням Президента України про укладення миру.

Поняття збройний конфлікт має самостійне правове значення для кваліфікації, якщо такий конфлікт відбувається поза межами воєнного стану — у разі фактичного початку воєнних дій, але ще до оголошення воєнного стану, або взагалі у мирний час. В контексті ст. 111 це поняття є юридичним синонімом до поняття бойова обстановка, зміст якого розкрито у коментарі до ст. 402.

Не є ворожими незаконні формування сепаратистського, ультрареакційного характеру, які ведуть боротьбу з легітимними органами влади України, Проте перехід на бік ворога в період збройного конфлікту може мати місце і в формі вступу громадянина України до угруповань терористичного характеру, диверсійних загонів, які розпалюють прикордонні конфлікти, порушують недоторканність морського простору України тощо.

Перехід на бік ворога, поєднаний з незаконним перетинанням державного кордону України, потребує додаткової кваліфікації за ст. 331, а поєднаний з переправленням людини (наприклад, воєначальника або відомого вченого в галузі озброєння) через державний кордон України для сплатної передачі з метою, наприклад, використання у збройних конфліктах чи експлуатації її праці, — за ст. ст. 149 і 332.

Про поняття шпигунство, його предмет, об’єктивну і суб’єктивну сторони див. коментар до ст. 114.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду державній безпеці України. Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов’язану:

зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом (це можуть бути дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча тощо);

з втручанням у міжнародну політику України (наприклад, несанкціоноване відповідними органами державної влади України розірвання дипломатичних чи консульських стосунків з іншою державою, зрив важливих міждержавних переговорів або глобальних міждержавних форумів);

з втручанням у внутрішню політику (скажімо, організація міжконфесійних, міжетнічних та інших конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів, фінансування, оснащення чи інше забезпечення незаконних збройних формувань на території України, організація інформаційної експансії з боку інших держав);

зі спробою зміни території України (організація не передбачених Конституцією України референдумів тощо);

зі спробою знизити обороноздатність України (організація і вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об’єктів, які мають важливе оборонне’значення, прийняття рішень про згортання наукових досліджень у галузі військової науки і техніки, свідоме гальмування приведення мобілізаційних планів у відповідність до сучасних умов, винахід спеціальних вірусів чи внесення їх у комп’ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої для виконання завдань оборони інформації тощо); зі створенням умов для діяльності на території України іноземних розвідок (вербування агентури серед жителів України, підбір кандидатів для вербування та завчасний підкуп службових осіб, зокрема тих, що допущені до інформації «особливої важливості», підготовка явочних квартир, надання допомоги у придбанні документів прикриття для іноземних розвідників, влаштування їх на посади, пов’язані з можливістю доступу до конфіденційної інформації);

з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав (ініціювання розірвання торговельних зв’язків України з іншими державами, підписання від імені України явно економічно невигідних для неї зовнішньоекономічних контрактів, вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об’єктів, які мають важливе народногосподарське значення) тощо.

Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати й допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Закінченим злочин у цій формі є з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.

Вчинення громадянином України для надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України інших злочинів, наприклад дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча, посягання на життя представника іноземної держави, диверсії, пропаганди війни, організації масових заворушень, створення не передбачених законодавством воєнізованих ‘формувань, потребує додаткової кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини КК.

У випадках, коли певні дії громадянина України, пов’язані з фактичним наданням допомоги у проведенні підривної діяльності проти України шляхом скоєння інших злочинів, були вчинені за його власною ініціативою з метою продемонструвати свою лояльність до іноземної держави, іноземної організації або їх представника і за допомогою цього встановити зв’язок з ними, їх у разі реальної сукупності злочинів також слід кваліфікувати за ст. 111 та відповідними іншими статтями Особливої частини КК.

Змова винного з іншою особою про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або про захоплення державної влади кваліфікується тільки за ч. 1 ст. 109, проте змова громадянина України з представником іноземної держави чи іноземної організації, змістом якої є отримане першим від другого завдання вчинити дії по насильницькій зміні чи поваленню конституційного ладу або по захопленню державної влади, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ч. 1 ст. 111.

Іноземна держава — це будь-яка держава, крім України, незалежно від того, чи визнана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.

Під іноземною організацією, як випливає зі змісту диспозиції ст. 111, слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство, об’єднання, орган іншої країни, у тому числі політичну партію, релігійну організацію, комерційне підприємство, а також міждержавну чи міжнародну організацію, у тому числі неофіційну, нелегітимну чи злочинну («тіньовий» уряд у вигнанні, міжнародна терористична організація тощо), крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна. Іноземною організацією є також військова, політична, економічна, фінансова, прикордонна чи інша розвідка.

Представник іноземної держави або іноземної організації — це особа, яка уповноважена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної Держави (іноземної організації) та діє від її імені або представляє її за спеціальним повноваженням, у тому числі таємним (не офіційним). До представників іноземних держав слід, зокрема, відносити глав та членів дипломатичних представництв (послів, посланників, повірених у справах, радників, аташе), консульських установ (генеральних консулів, консулів, віце-консулів, консульських агентів), осіб, що включені до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як їх члени, та знаходяться на території України з офіційними чи неофіційними дорученнями. Не має значення, представляє особа державу, яка визнана чи не визнана Україною як суверенна, або організацію, яка є законною чи незаконною. Крім того, іноземною за певних обставин може бути визнана й організація, зареєстрована в Україні, а представником іноземної організації не обов’язково є іноземець чи особа без громадянства.

3. Суб’єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку. Про поняття громадянин України див. коментар до ст. 7.

Якщо під час провадження у справі буде встановлено, що особа, яка обвинувачується у державній зраді, має, крім українського, ще й громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа громадян України. Тому вчинені нею шпигунські дії слід кваліфікувати за ст. 114, а діяння, вчинені нею в інших формах із числа передбачених ст. 111, — за відповідними іншими статтями Особливої частини КК, якщо фактично вчинене містить склад іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 111 і 114, діяння може бути кваліфіковане лише у разі, якщо шпигунські дії протягом певного періоду особа вчинювала, будучи громадянином України, а протягом іншого періоду — будучи іноземцем.

Факт виїзду громадянина України з України навіть для постійного проживання в іншій країні ще не виключає його із сфери відносин з українською державою. Тому, наприклад, передача такою особою представникам іноземної держави відомостей, що становлять державну таємницю, кваліфікується за ст. 111.

Питання про притягнення до відповідальності за ст. ст. 27 і 111 як організаторів, підбурювачів чи пособників державної зради представників іноземної держави чи іноземної організації звичайно постає тільки у тому випадку, коли законодавство України і міжнародні договори не виключають можливості їх підсудності у кримінальних справах судам України у зв’язку з дипломатичною недоторканністю або іншими підставами (див. коментар до ст. 6).

Якщо зраджує державі службова особа, використовуючи при цьому владу чи службове становище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 111 і 364 (423), а якщо вона це робить за хабар, то додатково і за ст. 368.

4. Суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.

Слова «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначають суб’єктивну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільне небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111. Проте фактичне спричинення діями винного такої шкоди створює підстави для додаткової кваліфікації його діяння за іншою статтею КК (наприклад, за ст. 112). Окремої уваги потребує встановлення мети вчинення відповідних дій при державній зраді. Так, при вчиненні цього злочину у першій його формі мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації. Наприклад, такі дії, передбачені ст. ст. 427, 429, 431, 430, як здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, вчинені з метою сприяння ворогові, добровільна участь військовополоненого у роботах, які мають воєнне значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні, а так само насильство над іншим військовополоненим чи жорстоке поводження з ним з метою припинити таку, що провадилась останнім у таборі, діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, мають кваліфікуватися за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, а добровільна здача в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога — як готування до злочину, передбаченого ст. 111.

Мотивами державної зради можуть бути користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншій країні тощо.

5. Ч. 2 ст. 111 визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яке може мати місце за наявності трьох умов в їх сукупності: 1) суб’єктом звільнення є лише такий громадянин України, який вступив у зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх злочинне завдання; 2) цей громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників; 3) він добровільно заявив органам влади України про свій зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками та про отримане завдання.

Із зазначеного випливає, що вказані умови практично унеможливлюють застосування на практиці норми ч. 2 ст. 111, оскільки:

а) саме по собі встановлення зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримання від них злочинного завдання при прямому умислі на державну зраду є готуванням до державної зради (без такого умислу — лише виявленням наміру). Тому, якщо громадянин України, встановивши вказаний зв’язок і отримавши відповідне злочинне завдання, не вчинив ніяких дій і добровільно відмовився від продовження реалізації свого наміру, то — незалежно від того, заявив він органам державної влади про вказаний зв’язок або не зробив цього, — підстав для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 111 немає (згідно зі ст. 17 КК справа має бути закрита за п, 2 ст. 6 КПК);

б) громадянин, який вчинив державну зраду за власною ініціативою, без відповідного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, має притягатися до відповідальності за ст. 111. Норма ч. 2 ст. 111 на такого громадянина не поширюється;

в) у випадку закінченої державної зради особа також має притягатися до відповідальності за ст. 111. При цьому слід мати на увазі, що державна зрада є закінченим злочином не з моменту встановлення зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи з моменту отримання від них злочинного завдання, а з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні: вступу до лав ворожої армії, початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, з метою їх наступної передачі вказаному адресату тощо. Якщо ж прив’язувати момент закінчення злочину до моменту встановлення вказаного зв’язку, то відповідні діяння, вчинені громадянином України за власною ініціативою, виходитимуть за межі складу цього злочину і, за відсутності протиправності як обов’язкової ознаки злочину (ст. 11), не можуть потягнути кримінальної відповідальності, хіба що фактично вчинене діяння міститиме склад іншого злочину.

Отже, норма ч. 2 ст. 111 має бути застосована лише у випадку, коли громадянин України, отримавши злочинне завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання і, хоча й не вчинив на його виконання ніяких дій, але не відмовився остаточно від його виконання.

Добровільність у ч. 2 ст. 111 означає, що особа не примушується до зазначеної заяви органами державної влади України, службовими особами, робить її не в результаті насильства чи примусу і не про людське око, і що вона має можливість і надалі певний (можливо, досить тривалий) час приховувати від них факт свого зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких, у тому числі й тих, які є представниками компетентних органів влади України. Добровільність не матиме місця, якщо особа зізналась про зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками після пред’явлення їй доказів такого зв’язку після початку проведення досудового розслідування у кримінальній справі.

Під органами державної влади України, про які йдеться у ч. 2 ст. 111, слід розуміти ті органи, до компетенції яких входить вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду, — органи Служби безпеки України чи прокуратури. Водночас під час перебування громадянина України за кордоном такими органами влади для громадянина України можуть бути дипломатичні представництва і консульські установи України.

Ст 109 и ст 111

ПРИЧИНЕНИЕ СМЕРТИ ПО НЕОСТОРОЖНОСТИ И УМЫШЛЕННОЕ ПРИЧИНЕНИЕ ТЯЖКОГО ВРЕДА ЗДОРОВЬЮ, ПОВЛЕКШЕГО ПО НЕОСТОРОЖНОСТИ СМЕРТЬ ПОТЕРПЕВШЕГО: РАЗГРАНИЧЕНИЕ СОСТАВОВ

Кондратьева Инга Олеговна

аспирант Современной гуманитарной академии, г. Москва

line-height:150%»>Правильная юридическая оценка содеянного вследствие верно выбранной уголовно-правовой нормы не только исключает ошибки следственно-судебной практики, но и способствует реализации на практике принципов уголовного права — законности, виновной ответственности, справедливости.

150%»>Анализ изученных уголовных дел и судебных вердиктов по ст. 109 УК РФ позволяет сделать вывод, что 6, 43 % уголовных дел, по которым был вынесен приговор по ч.1 ст. 109 УК РФ, были неверно квалифицированы органами предварительного следствия по ч.4 ст. 111 УК РФ. В этой связи можно констатировать, что правоприменители допускают ошибки и не всегда разграничивают причинение смерти по неосторожности (ст. 109 УК РФ) и умышленное причинение тяжкого вреда здоровью, повлекшее по неосторожности смерть человека (ч. 4 ст. 111 УК РФ).

150%»>Так, органами предварительного следствия г. Березники Пермского края действия С. квалифицированы по ч. 4. ст. 111 УК РФ за следующее деяние: С. в ходе ссоры с Ф. нанес ему удары кулаком в область лица, отчего Ф., потеряв равновесие, упал, ударился головой о поверхность асфальтированного тротуара, в результате чего получил закрытую черепно-мозговую травму. Смерть Ф. наступила через день после нанесения ему повреждений. Суд пришел к выводу, что умысел С. на причинение тяжкого вреда здоровью Ф. не установлен, поскольку черепно-мозговая травма, которая повлекла тяжкий вред здоровью, а впоследствии смерть Ф., образовалась не от удара кулаком в лицо С., а от соударения левой затылочной областью о твердую поверхность. В связи с этим, суд пришел к правильному выводу, что действия С. следует переквалифицировать с ч. 4 ст. 111 УК РФ на ч. 1 ст. 109 УК РФ. [1, с. 132].

150%»>Приведенный пример свидетельствует о том, что неразграничение правоприменителем (следователем) умысла и неосторожности повлекло за собой неверную квалификацию совершенного преступления. Ошибку следствия исправил суд, дав правильную юридическую оценку содеянного.

line-height:150%»>Между тем, неверная квалификация влечет за собой постановление неправосудного приговора, что «по тяжести вредных последствий для правосознания граждан находится на втором месте после полного оправдания виновного и осуждения невиновного» [4, с. 4]

line-height:150%»>Кроме того, неверная квалификация на стадии предварительного следствия лишает возможности обвиняемого заявлять ходатайство о рассмотрении дела в особом порядке, предусмотренном ст. 314 УПК РФ, что приводит не только к ограничению прав обвиняемого, но и не способствует процессуальной и материальной экономии правосудия. В то время как, судебная практика показывает, что «особый порядок позволяет оперативно и экономно осуществлять правосудие по уголовным делам, сокращать временные, материальные и моральные издержки участников процесса, а также стимулировать обвиняемого на позитивное поведение в период предварительного расследования и судебного разбирательства» [2, с. 18].

150%»>Таким образом, «правильность выбора и применения нормы закона в каждом случае влияет не только на судьбу конкретного человека, но и на правильное толкование» [5, с. 3].

150%»>Из теории уголовного права известно, что для верной квалификации общественно-опасного деяния необходимо «установить тождество между фактическим составом преступления (составом содеянного) и юридическим составом (составом преступления, описанного в диспозиции той или иной уголовно-правовой нормы)» [3, с. 12].

150%»>Проанализируем объективные и субъективные признаки юридических составов ст. 109 УК РФ и ч. 4 ст. 111 УК РФ:

none;text-autospace:none»>Таблица 1. Элементы составов преступлений, предусмотренных ст. 109 УК РФ и ч. 4 ст. 111 УК РФ

0cm;margin-left:2.85pt;margin-bottom:.0001pt;text-align:justify;line-height:
150%;mso-layout-grid-align:none;text-autospace:none»> normal»>

ч. 4 ст. 111 УК РФ

1. Здоровье человека, общественные отношения, регулирующие право человека на здоровье

2.Жизнь человека, общественные отношения, регулирующие право

человека на жизнь

1.Жизнь человека, общественные отношения, регулирующие право

человека на жизнь

2.Возможен дополнительный непосредственный объект –

общественные отношения, складывающиеся при осуществлении профессиональных функций

Общественно-опасное деяние в виде действия (бездействия), причинивших тяжкий вред здоровью, наступление последствий в виде смерти и причинная связь между деянием и наступившими последствиями

Общественно-опасное деяние в виде действия (бездействия) и причинная связь между деянием и наступившими последствиями

Общий — физическое лицо, вменяемое, достигшее 14-летнего возраста

1.Общий — физическое лицо,

вменяемое, достигшее 16-летнего возраста

2.Возможен специальный субъект –физическое вменяемое лицо определенной профессии, достигшее 16 лет, обязанное в силу своей специальности соблюдать определенные правила и стандарты.

1.Умысел (прямой или косвенный) на причинение тяжкого вреда здоровью

2.Неосторожность (в форме легкомыслия или небрежности) по отношению к последствиям в виде смерти

1. Неосторожность (в форме легкомыслия или небрежности) по отношению к последствиям в виде смерти

150%»>Из представленной таблицы следует, что от причинения смерти по неосторожности (ст. 109 УК РФ), умышленное причинение тяжкого вреда здоровью, повлекшее по неосторожности смерть (ч. 4 ст. 111 УК РФ), отличается следующим:

150%»> Особо квалифицированный состав умышленного причинения тяжкого вреда здоровью, повлекшего по неосторожности смерть потерпевшего, посягает на два объекта: жизнь и общественные отношения, регулирующие право человека на жизнь; здоровье и общественные отношения, регулирующие право человека на здоровье. В то время как объектом причинения смерти по неосторожности являются жизнь и общественные отношения, регулирующие право человека на жизнь, и возможен дополнительный непосредственный объект — общественные отношения, складывающиеся при осуществлении профессиональных функций.

150%;mso-layout-grid-align:none;text-autospace:none»>Объективная сторона состава преступления, предусмотренного ч. 4 ст. 111 УК РФ, в отличие от объективной стороны состава причинения смерти по неосторожности, предполагает, что действия виновного должны быть направлены на причинение тяжкого вреда здоровью.

150%;mso-layout-grid-align:none;text-autospace:none»>Для установления этого признака объективной стороны необходимо тщательно исследовать весь процесс противоправного посягательства, проанализировав его с позиции всех событий, возникающих с момента начала общественно-опасного действия до наступления преступного результата. Только при условии присутствия причинной связи между общественно-опасными действиями виновного и его неосторожной вины по отношению к последствиям, деяние может рассматриваться как особо квалифицированный вид причинения тяжкого вреда здоровью, повлекший по неосторожности смерть потерпевшего. Объективная сторона причинения смерти по неосторожности характеризуется тем, что действия виновного не направлены на причинение тяжкого вреда здоровью.

150%;mso-layout-grid-align:none;text-autospace:none»>Признаки объективной стороны составов преступлений, предусмотренных ст. 109 УК РФ и ч. 4 ст. 111 УК РФ необходимо учитывать при разграничении указанных составов.

150%»>Сопоставляемые преступления различаются и по возрасту субъекта. В причинении смерти по неосторожности он наступает в 16 лет, в то время как субъектом умышленного причинения тяжкого вреда здоровью является лицо, достигшее 14-летнего возраста. В обоих случаях это вменяемое, физическое лицо. В причинении смерти по неосторожности субъект может быть специальный – лицо определенной профессии.

150%»>Различие в анализируемых составах имеется и по субъективной стороне преступления. В причинении смерти по неосторожности вину образует неосторожность к последствиям в виде смерти человека. В то время как умышленное причинение тяжкого вреда здоровью, повлекшее по неосторожности смерть человека, характеризуется двумя формами вины – умыслом (прямым или косвенным) при причинении тяжкого вреда здоровью, и неосторожностью (в виде небрежности или легкомыслия) по отношению к смерти.

150%»>В обоих случаях отношение виновного лица к смерти потерпевшего выражается в неосторожности (в форме легкомыслия либо небрежности). Основное различие в том, что для квалификации действий виновного по ч. 4 ст. 111 УК РФ необходимо определить прямой или косвенный умысел на причинение тяжкого вреда здоровью, наряду с неосторожностью по отношению к смерти потерпевшего, что вызывает на практике определенные трудности.

line-height:150%»>Ошибка в квалификации может быть обусловлена и тем, что при умышленном причинении тяжкого вреда здоровью, повлекшего по неосторожности смерть потерпевшего, предшествовавшие наступлению смерти умышленные действия приобретают определяющую роль в оценке содеянного, при этом зачастую не учитывается правоприменителем, что умышленные действия должны причинить тяжкий вред здоровью.

150%»>Определение субъективной стороны преступления прямо вытекает из положений ст. 5 УК РФ, согласно которым «лицо подлежит уголовной ответственности только за те общественно опасные действия (бездействия), в отношении которых установлена его вина». В связи с чем, правильное установление формы вины, и определение ее вида, является необходимым условием для привлечения лица к уголовной ответственности.

150%»>Итак, можно констатировать, что при разграничении таких составов преступлений как причинение смерти по неосторожности и умышленного причинения тяжкого вреда здоровью, повлекшего по неосторожности смерть, необходимо особое внимание уделять установлению признаков объективной и субъективной стороны состава преступления, для точной и правильной квалификации содеянного.

1. Дело № 1-653/2009 // Текущий архив Березниковского городского суда Пермского края. 2009 г.

2. Кондратьева И.О. Квалификация преступлений при конкуренции уголовно-правовых норм.// Труды СГА.2010.№ 7

3. Кузнецова Н.Ф. Проблемы квалификации преступлений. Лекции по спецкурсу, М.,2007.

4. Савельева B.С. Основы квалификации преступлений: учебное пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. // Уральская юридическая академия, 2011 г.

5. Семернёва Н.К. Квалификация преступлений (части Общая и Особенная): научно-практическое пособие. // Уральская юридическая академия, 2011 г

6. Уголовный кодекс РФ от 13 июня 1996 г. № 63-ФЗ// Справочно-правовая система ГАРАНТ по состоянию на 02.09.11

Мего-Інфо — Юридична бібліотека №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

Коментарі кодексів

Веломагазин Украины №1

OBOD.com.ua

Доставка БЕСПЛАТНО. Со склада

Галузі права

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

РОЗДІЛ І ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ (ст.109-114)

  1. Злочини проти основ національної безпеки України є найбільш суспільно не­безпечними посяганнями.

Їх родовим об’єктом виступають суспільні відносини, які забезпечують держав­ну безпеку, конституційний лад, суверенітет, територіальну цілісність і недоторкан­ність, обороноздатність, тобто основи національної безпеки України. Іншими словами, родовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують саме існуван­ня України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави (ст. 1 Конституції України).

  1. Висока суспільна небезпечність цих злочинів і була підставою для віднесення більшості з них до особливо тяжких або тяжких (особливо тяжкі — ч. 3 ст. 110, статті 111-114, тяжкі — ч. 1 ст. 109 КК). Лише злочини, які передбачені частинами 2 і 3 ст. 109 та частинами 1 і 2 ст. 110 КК, віднесені законодавцем до категорії злочинів середньої тяжкості (див. коментар до ст. 12 КК).
  2. Усі злочини, передбачені розд. І Особливої частини КК, з об’єктивної сто­рони здійснюються шляхом активної поведінки — дії. При цьому, виходячи з їх підвищеної суспільної небезпечності, законодавець більшість із них конструює як злочини з формальним складом, тому вони вважаються закінченими з моменту вчинення самого діяння, незалежно від настання фактичної шкоди основам націо­нальної безпеки України. Якщо ж такі наслідки настали, то вони, не змінюючи кваліфікації цих злочинів, впливають на ступінь суспільної небезпечності та міру покарання за їх вчинення.
  3. Висока небезпечність злочинів, передбачених у розд. І Особливої частини КК, відбивається і в їх суб’єктивній стороні: всі вони є умисними і вчинюються, як пра­вило, з прямим умислом (див. коментар до ч. 2 ст. 24розд. VЗагальної частини КК).

Характерною обов’язковою суб’єктивною ознакою більшості з цих злочинів є їх мета: зміна чи повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, зміна меж території або державного кордону, ослаблення держави.

  1. Суб’єктом більшості з цих злочинів є особа, яка досягла до вчинення злочину 16-ти років. Лише за вчинення злочинів, що передбачені статтями 112 та 113 КК, може відповідати особа з 14-ти років.

Еще по теме:

  • Отграничение ст 105 от ст 109 ук рф Разграничение убийства и умышленного причинения тяжкого вреда здоровью, повлекшего по неосторожности смерть потерпевшего Калинин Михаил Васильевич,Магистрант, Мурманский государственный […]
  • Квалификация ч4 ст 111 ук рф Вопросы квалификации причинения вреда здоровью группой лиц (Гарбатович Д.А., Сумский Д.В.) Дата размещения статьи: 21.06.2015 Как квалифицировать действия лиц, которые без […]
  • Ч 624 коап Посилено відповідальність за порушення у сфері містобудівництва 29.06.2017 1872 0 0 Із 11 червня Законом від 17.01.17 р. № 1817-VIII унесено зміни до законодавства у сфері містобудівної […]
  • Украина закон развод Закон Украины "О разводе" Законодательство о разводе (прекращении брака) обосновывается в Семейном Кодексе Украины. Выдержка из Семейного кодекса Украины о прекращении брака […]
  • Ч2 ст 179 тк рф Ч2 ст 179 тк рф Комментарий К. Я. Ананьевой Комментируемая статья предусматривает порядок отбора работников для оставления на работе при сокращении численности или штата работников. […]
  • По 105 ч 2 пункт а ук рф Уголовный кодекс РФ c комментариями Комментарий к статье 105 1. Статья 105 нового УК состоит из двух частей. В ч. 1 речь идет об убийстве без отягчающих и без смягчающих обстоятельств, т. […]