Коап 202 ч5

Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення

З метою забезпечення законності, всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи законодавець досить повно визначає права і обов’язки кожного із учасників прова­дження в справах про адміністративні правопорушення.

Особа , яка притягається до адміністративної відповідаль­ності має право:

1) знайомитися з матеріалами справи та давати пояснення у справі, що дозволяє особі мати певне, відповідне та чітке уявлення, за порушення норм якого нормативного акта чи за вчинення яких протиправних дій вона притягається до ад­міністративної відповідальності;

2) надавати докази своєї невинуватості, брати участь в оцін­ці доказів, заявляти письмові або усні клопотання, висловлю­вати власні думки, наводити пояснення, визнавати чи не ви­знавати наведені докази, вимагати залучення свідків, якщо вони є, призначення експертизи, витребування довідок, доку­ментів тощо;

3) виступати рідною мовою і користуватися послугами пере­кладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження;

4) користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги, користуватися рідною мовою та послугами перекладача. Проте законодавець не уточнює, на якій стадії провадження особа, яка притягається до адміністративної від­повідальності, може користуватися юридичною допомогою, а лише встановлює, що у розгляді справи можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права (ст. 271 КУпАП). Отже, зі змісту цієї норми на стадії порушення справи (складання протоколу) особа ніби не може користуватися юридичною до­помогою, що на практиці мають місце дискусії між адвокатом і органом (посадовою особою) адміністративно-деліктної юрис­дикції щодо участі захисника у справі на стадії порушення ад­міністративного провадження, тоді як ст. 59 Конституції Украї­ни встановлює, що кожен має право на правову допомогу як норму прямої дії;

5) оскаржувати постанову в справі в порядку і строк, вста­новлені статтями 288 і 289 КУпАП;

6) відмовитися від підписання протоколу, викласти мотиви своєї відмови від його підписання, а також подати пояснення та зауваження щодо змісту протоколу (ч. 3 ст. 256 КУпАП).

Особа, яка притягається до адміністративної відповідаль­ності за порушення, передбачені ч. 1 ст. 44, статтями 51, 146, 160, 160, 173, ч. 3 ст. 178, статтями 185, 185, ч. 1 ст. 185, стат­тями 185 і 187 КУпАП, статтями 7 — 11 Закону України «Про боротьбу з корупцією», зобов’язана з’являтися на виклик орга­ну внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду для розгляду справи про адміністративні правопорушення.

Потерпілий, як і особа, що притягається до адміністратив­ної відповідальності, з моменту складання протоколу про ад­міністративне правопорушення, в якому зазначена особа по­терпілого, має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення у справі, надавати докази заподіяння моральної, фізичної або майнової шкоди;

2) заявляти клопотання про залучення до справи свідків, якщо вони є, призначення експертизи, перекладача, витребу­вання довідок, документів тощо;

3) користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги; користуватися послугами перекладача;

4) оскаржувати постанову в справі в порядку і строк, вста­новлені статтями 288 і 289 КУпАП.

У зв’язку з тим, що потерпілому можуть бути відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню у даній справі, він може бути допитаний як свідок. У такому випадку потерпі­лий зобов’язаний: з’явитися на виклик органу (посадової осо­би), у провадженні якої перебуває справа в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому у справі й відповісти на поставлені запитання. В літературі застері­гається, що необхідно враховувати особливості психічного сприйняття обставин правопорушення потерпілим, адже він постраждав від цих дій і може бути зацікавленим у вирішенні справи.

Законний представник — особа, яка представляє інтереси неповнолітнього або особи, що через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати свої права у справах про ад­міністративні правопорушення (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники), має право:

1) представляти інтереси лише особи, яка притягається до відповідальності, або потерпілого;

2) знайомитися з матеріалами справи, надавати докази у справі, надавати відомості про особу, що позитивно її характе­ризують, висловлювати власні думки щодо вчиненого право­порушення чи заподіяння моральної, фізичної або майнової шкоди;

3) заявляти клопотання про залучення свідків до справи, якщо вони є, призначення експертизи, витребування довідок, документів;

4) користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги; користуватися послугами перекладача;

5) від імені особи, інтереси якої представляє законний представник, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.

Законний представник зобов’язаний доброчинно представ­ляти інтереси неповнолітнього чи особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати свої права як осо­би, що притягається до відповідальності, або особи, яка визна­на потерпілою. Толерантно ставитися до них та оточуючих їх громадян і посадових осіб.

Захисник — адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має права на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи:

1) знайомитися з матеріалами справи, ставити запитання до особи, яка його запросила, та інших учасників процесу, брати участь у дослідженні доказів;

2) заявляти клопотання про залучення до справи свідків, якщо вони є, призначення експертизи, витребування довідок та інших документів;

3) від імені особи, яка його запросила подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також інші права передбачені ст. 6 Закону України «Про про­куратуру» від 19 грудня 1992 р. та іншими законами.

При здійсненні своїх обов’язків захисник зобов’язаний:

1) неухильно додержуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законами засоби захисту прав і законних інтересів громадян і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої захищає;

2) відмовитися від надання правової допомоги, якщо у роз­гляді справи бере участь посадова особа, з якою захисник пере­буває в родинних стосунках, а також він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що прово­дила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, сек­ретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник по­терпілого, свідок, перекладач, понятий;

3) не розголошувати відомості, що становлять предмет таємниці захисту, і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Свідок — особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь об­ставини, що підлягають установленню у даній справі. Отже, свідком може бути будь-яка особа (незалежно від віку, статі, родинних зв’язків, підлеглості по роботі тощо), якій відомі які- небудь обставини у справі. Свідок має право:

1) давати пояснення рідною мовою і користуватися послу­гами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться про­вадження;

2) давати пояснення в письмовій або усній формі;

3) на відшкодування витрат, пов’язаних зі з’явленням до органу чи до посадової особи, які розглядають справу;

4) за ним зберігається середній заробіток за місцем роботи за час відсутності, пов’язаної з викликом для надання свідчен­ня (ст. 275 КУпАП).

Свідок зобов’язаний з’явитися на виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа про адміністра­тивне провадження, в зазначений час, дати правдиві пояснен­ня, повідомити все відоме йому у справі і відповісти на постав­лені запитання.

Експерт — особа, яка є спеціалістом у галузі науки, техні­ки, культури, інших галузей, що володіє необхідними знання­ми. Експерт призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне пра­вопорушення у разі такої потреби. Експерт має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються пред­мета експертизи, необхідних йому для надання відповіді на поставлені запитання;

2) заявляти клопотання про надання йому додаткових ма­теріалів, необхідних для дачі висновку;

3) з дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, стави­ти особі, яка притягається до відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи;

4) бути присутнім при розгляді справи;

5) на відшкодування витрат, пов’язаних з явкою до органу (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення;

6) за ним зберігається середній заробіток за місцем роботи за час відсутності, пов’язаної з явкою до органу (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністра­тивне правопорушення.

Експерт зобов’язаний з’явитися на виклик органу (посадо­вої особи) і дати об’єктивний висновок у поставлених перед ним питаннях.

Перекладач — особа, яка вільно володіє мовою, на якій спілкується особа, що притягається до адміністративної від­повідальності, або потерпілий чи інші учасники у справі. Він призначається органом (посадовою особою), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, якщо учасники у справі не володіють мовою, якою ведеться провадження. Перекладачем може бути запрошена особа, яка володіє сурдоперекладом. Перекладач має право на відшкоду­вання витрат, пов’язаних з явкою до органа (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, а також на збереження заробітної плати у зв’язку з явкою до слухання справи.

Перекладач зобов’язаний: з’явитися до органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад.

16.6 Органи (посадові особи), які розглядають справи про адміністративні правопорушення

Законодавством України закріплена єдина система органів, уповноважених розглядати і вирішувати справи про адміністра­тивні правопорушення та накладати на винних осіб адміністра­тивні стягнення. Система цих органів, враховуючи специфіку різноманіття адміністративних правопорушень, побудована з метою забезпечення:

1) вирішення справ про адміністративні правопорушення за загальними правилами, що встановлені державою і закріп­лені в КУпАП;

2) виконання конституційних норм щодо права людини на свободу, особисту недоторканність та непорушності права при­ватної власності;

3) галузевої компетентності органів при здійсненні ними адміністративної юрисдикції у сфері публічних відносин;

4) швидкого реагування на вчинені правопорушення;

5) профілактики правопорушень, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності та широкої участі громадськості для застосування заходів громадського впливу.

Згідно зі ст. 213 КУпАП справи про адміністративні право­порушення розглядаються:

1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

3) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами;

4) органами внутрішніх справ, органами державних інспек­цій та іншими органами (посадовими особами), уповноваже­ними на те КУпАП.

Адміністративні комісії відповідно до чинного законодав­ства утворюються: а) при виконавчих комітетах сільських, се­лищних, міських рад згідно зі ст. 38 Закону України «Про міс­цеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.; б) при виконавчих комітетах (держадміністраціях) районних у місті рад, у разі надання районній у місті раді відповідних повнова­жень міською радою, згідно зі ст. 25 Закону України «Про міс­цеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.

Адміністративні комісії утворюються на строк повноважень цих рад як колегіальні органи спеціально утворені для розгляду справ про адміністративні правопорушення, віднесених зако­нодавством до їх відання.

До складу комісій входять: голова комісії, заступник голови комісії, члени комісії, кількісний склад яких встановлює від­повідна рада, залежно від обсягу роботи комісії. Зазначені осо­би, як правило, працюють на громадських засадах. До складу комісії можуть входити депутати рад; представники державних районних у місті адміністрацій, у разі надання районній у місті раді відповідних повноважень міською радою; представники громадських організацій, трудових колективів; передовики ви­робництва та інші знані особи.

Підготовку адміністративних справ до розгляду, збір необ­хідних документів, ведення протоколу засідання комісії, а та­кож контроль за виконанням постанов адміністративних ко­місій здійснює відповідальний секретар комісії, посада якого на рівні виконавчих органів районних у містах та міських рад є звільненою, передбачена у штатно-посадовому розписі, й за виконання цих завдань одержує відповідну заробітну плату (грошове утримання).

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах (держ­адміністраціях) районних у містах рад утворюються у разі на­дання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповід­них повноважень міською радою. Наприклад, у м. Києві у всіх районних радах (державних адміністраціях) утворені адміністра­тивні комісії.

Завдання та компетенцію комісій визначено КУпАП, інши­ми законами, а також Положенням про адміністративні комісії України. У своїй діяльності комісії відповідальні перед радами, що утворили їх, та виконкомами відповідних рад й підзвітні їм.

Адміністративні комісії розглядають справи про адміністра­тивні правопорушення, відповідальність за які передбачено КУпАП, іншими законами, а також рішеннями з питань бо­ротьби зі стихійним лихом і епідеміями, що передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність.

Адміністративні комісії розглядають значну кількість справ (понад 30 складів) про адміністративні правопорушення, що передбачені в ст. 218 КУпАП. Разом із тим, законодавець вста­новлює, що адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад вирішують всі справи про ад­міністративні правопорушення, за винятком віднесених КУпАП до відання інших органів або посадових осіб (ч. 1 ст. 214 КУпАП). Отже, у разі невизначеності підвідомчості справи про адміністративне правопорушення тому чи іншому органу цю справу розглядає адміністративна комісія, наприклад, правопо­рушення щодо доведення неповнолітнього до стану сп’яніння батьками або особами, які їх замінюють (ст. 180 КУпАП), не­зважаючи на те, що у ст. 218 КУпАП це правопорушення виключене із підвідомчості адміністративної комісії, але не від­несене до відання будь-якого іншого органу.

Адміністративні комісії розглядають справи про адміністра­тивні правопорушення на своїх засіданнях, які проводяться не рідше двох разів на місяць і є правомочними за наявності на засіданні не менш як половини членів їх складу (ч. 1 ст. 216 КУпАП). При розгляді справи ведеться протокол, в якому за­значаються: дата і місце засідання; найменування і склад орга­ну, який розглядає справу; зміст справи; відомості про явку осіб, які беруть участь у справі; пояснення осіб, які беруть участь у справі, їх клопотання і результати розгляду; документи і речові докази, досліджені при розгляді справи; відомості про оголошення прийнятої постанови і роз’яснення порядку її ос­карження (ст. 281 КУпАП).

Постанова адміністративної комісії приймається простою більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Поста­нова і протокол засідання комісії підписуються головуючим на засіданні і секретарем цієї комісії (ст. 283 КУпАП).

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад роз­глядають справи про адміністративні правопорушення, скарги яких зазначені у ст. 219 КУпАП. Порядок утворення виконав­чих комітетів регламентується ст. 11 Закону України «Про міс­цеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. Повнова­ження виконавчих комітетів щодо розгляду справ про ад­міністративні правопорушення визначаються КУпАП. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються на засі­даннях виконавчих комітетів за наявності на засіданні не менш як двох третин від загального складу виконавчого комітету. При розгляді справи про адміністративне правопорушення на засіданні виконавчого комітету ведеться протокол за аналогією розгляду справи адміністративними комісіями (ст. 281 КУпАП). Постанова приймається простою більшістю голосів присутніх на засіданні членів виконавчого комітету. Постанова і прото­кол підписуються головуючим на засіданні та секретарем вико­навчого комітету (ст. 283 КУпАП).

Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди загаль­ної юрисдикції розглядають і вирішують адміністративні спра­ви та виносять постанови про накладення адміністративних стягнень у найскладніших щодо кваліфікації дій правопоруш­ника та усі категорії справ про проступки, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

Аналіз складів адміністративних правопорушень, зазначе­них у ст. 221 КУпАП, вказує на те, що суди загальної юрисдик­ції розглядають адміністративні правопорушення (проступки), за які передбачені стягнення, що суттєво впливають на майнові та особисті інтереси громадян. На виконання вимог статей 29 і 41 Конституції України законодавець до компетенції судів від­ніс такі справи про адміністративні правопорушення, за вчи­нення яких можуть бути застосовані наступні види стягнень:

1) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчи­нення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопо­рушення;

2) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення чи безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення або грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

3) позбавлення спеціального права, наданого даному гро­мадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

4) виправні роботи;

5) адміністративний арешт.

Звичайно, суди застосовують також і такі стягнення, як штраф або попередження. Розглядаючи справи про адміністра­тивні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, суди можуть застосовувати і заходи впливу, передбачені ст. 24 КУпАП.

Справи про адміністративні правопорушення розглядають­ся в судах загальної юрисдикції, оскільки згідно зі ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень. Справи про адміністративні правопорушення розгля­дають судді одноособово у порядку черговості. За результатами розгляду справи суддя виносить постанову, яка за змістом ч. 2 ст. 287 КУпАП є остаточною і оскарженню в порядку прова­дження в справах про адміністративні правопорушення не під­лягає, за винятком випадків, передбачених законами України. Однак із прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що такі випадки оскарження постанови суду передбачені п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС України.

Органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій, інші органи розглядають справи про адміністративні правопорушен­ня, передбачені КУпАП та іншими законами України. Законо­давець не дає їх вичерпного переліку, що зумовлено динаміз­мом усієї системи суб’єктів адміністративної юрисдикції. Од­нак, за загальним правилом, система суб’єктів адміністративної юрисдикції визначена в статтях 222-244, їх кількість складає понад 40 органів і має тенденцію до постійного зростання. За­конодавцем чітко декларовані їх повноваження з точним ви­значенням, який орган розглядає кожний конкретний склад правопорушення.

Разом із тим, Митним кодексом України (ст. 386) встанов­лено, що частина правопорушень митних правил розглядається митними органами, а частина — судами. В Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р. закріплено, що розглядають справи і на­кладають адміністративні стягнення Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового рину України, члени Комісії та голови відповідних територіальних органів Комісії (ч. 6 ст. 13). Законом України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. передбачено, що справи про корупційні діяння розгля­дають суди (ч. 5 ст. 12). У Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. правом розглядати адміністративні правопору­шення, вчинені відповідно до ч. 1 ст. 46 цього Закону, та на­кладати стягнення наділені Головний державний санітарний лікар України, його заступники, інші головні державні санітар­ні лікарі та їх заступники, а також інші посадові особи дер­жавної санітарно-епідеміологічної служби (ч. 2 ст. 47 цього За­кону).

Аналіз цих нормативних актів пересвідчує, що коло органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні право­порушення, визначено виходячи із загальних правил розгляду і вирішення справ, встановлених державою і закріплених в КУпАП. Зазначені органи належать до ланки органів держав­них інспекцій, інших державних органів, які мають узагальню­юче відображення в ст. 213 КУпАП і в своїй сукупності склада­ють цілісну систему органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Примітно, що на перше місце законодавець відносить орга­ни внутрішніх справ, офіційно їх зазначає в п. 4 ст. 213 КУпАП, в той час, як всі інші органи вказує під узагальнюю­чою назвою «органи державних інспекцій та інші органи (поса­дові особи)». Це має об’єктивне підґрунтя, адже органи внут­рішніх справ за дослідженням В. К. Колпакова, розглядають і вирішують справи у 114 складах правопорушень, які розміщені у 62 статтях КУпАП, що складає майже 25% усіх складів пра­вопорушень, визначених (встановлених) в КУпАП. Слід зазна­чити, що в органах внутрішніх справ найбільш повно норма­тивно і практично відпрацьовано механізм розгляду та вирі­шення справ про адміністративні правопорушення і притягнення винуватих осіб до адміністративної відповідаль­ності. В деяких випадках їх інструкції, правила розгляду справ про адміністративні правопорушення та спілкування з учасни­ками публічних відносин є зразком для запозичення і застосу­вання в інших органах адміністративної юрисдикції.

Справи про адміністративні правопорушення від імені ор­ганів адміністративної юрисдикції розглядають одноособово їх посадові особи. В цьому зв’язку законодавець встановлює пев­ні вимоги до них. По-перше, посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, мо­жуть накладати адміністративні стягнення (ст. 217 КУпАП):

а) передбачені КУпАП або іншими законами України; б) у ме­жах наданих їм повноважень; в) лише під час виконання служ­бових обов’язків. Тобто, якщо стягнення накладено посадовою особою, яка не передбачена законодавством, або стягнення на­кладено посадовою особою з перевищенням наданих повнова­жень, або стягнення накладене посадовою особою не під час виконання службових обов’язків (посадова особа розглядала справу, будучи у відпустці, знаходячись на лікуванні, на відпо­чинку тощо), є порушенням процесуальних норм, що тягне за собою недійсність постанови про накладення стягнення і підля­гає негайному скасуванню. По-друге, перелік осіб, які від імені органів розглядають справи про адміністративні правопорушен­ня, встановлюється виключно законами України. Тому ніхто не має права уповноважувати чи призначати осіб, які б розглядали справу про адміністративні правопорушення, а так само й деле­гували власні повноваження з цих питань іншим особам.

Особливістю органів внутрішніх справ, державних інспек­цій, інших органів, уповноважених розглядати справи про ад­міністративні правопорушення, як і виконавчих комітетів сіль­ських, селищних, міських рад є те, що ці органи здійснюють юрисдикційні повноваження поряд із виконанням основних власних функцій у сфері публічних відносин. Тобто вирішення справ про адміністративні правопорушення і застосування ад­міністративних стягнень, з одного боку, є додатковим наванта­женням на ці органи, а з іншого — адміністративно-примусо­вими заходами забезпечення належного виконання учасниками правовідносин норм матеріального права регулятивного харак­теру в підвідомчій сфері публічних відносин.

16.7 Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення

Розгляд справ про адміністративні правопорушення, як це визначено ст. 213 КУпАП та іншими законами, здійснюється значною кількістю уповноважених державних органів. Але який конкретно орган повинен розглядати ту чи іншу справу про адміністративне правопорушення, залежить від підвідом­чості цих справ. Тому виникає певна необхідність розмежувати повноваження різних ланок системи органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Таке розмежування вимагає дотримання певних правил, а саме:

1) забезпечення швидкості реагування на вчинене правопо­рушення з метою оперативного і вчасного впливу на проти­правну поведінку правопорушника. На відміну від криміналь­ного, цивільного, господарського та адміністративного судо­чинства, де справи розглядаються місяцями, ст. 277 КУпАП, ст. 389 МКУ, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про боротьбу з коруп­цією» та іншими законами встановлено загальний 15-денний термін розгляду справи від дня одержання компетентним орга­ном протоколу та інших матеріалів справи про адміністративне правопорушення. Разом із тим КУпАП для окремих правопо­рушень встановлено 7-денний, 5-денний, 3-денний та 1-денний термін розгляду справи, а в деяких випадках — й на місці вчи­нення правопорушення;

2) забезпечення всебічного, повного розгляду справи та з’ясування усіх обставин, виявлення причин і умов, що сприя­ють вчиненню адміністративних правопорушень;

3) встановлення компетенції кожного органу щодо розгля­ду тієї чи іншої справи про адміністративне правопорушення з урахуванням галузевої сфери публічних правовідносин, наяв­ності чи відсутності галузевих органів чи інспекцій адміністра­тивно-деліктної юрисдикції та визначенням місця розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) закріплення повноважень на законодавчому рівні поса­дових осіб, які мають право розглядати справи від імені кон­кретного уповноваженого державою органу;

5) визначення справ про адміністративні правопорушення особливої складності щодо кваліфікації дій правопорушника та застосування більш суворого адміністративного стягнення з участю в розгляді таких справ ланки судової системи;

1) встановлення механізму оскарження і опротестування постанови у справі про адміністративне правопорушення та за­безпечення її виконання.

Отже, швидкість, всебічний і повний розгляд справи, ком­петентність органів у відповідній сфері публічних відносин та механізм оскарження і виконання постанови у справі є тією сукупністю юридичних властивостей, на основі яких закон визначає орган (посадову особу), що має право і зобов’язаний розглядати справу про адміністративне правопорушення, вирі­шувати її по суті та застосовувати заходи адміністративного стягнення.

Відповідно до зазначених правил законодавець досить жорстко, чітко і в деяких випадках виключно визначає повно­важення органів, їх посадових осіб стосовно розгляду справ про адміністративні правопорушення шляхом відповідного пе­реліку складів правопорушень, які мають право і зобов’язані розглядати той чи інший орган адміністративно-деліктної юрисдикції. Кожен орган (посадова особа) має право розгляда­ти і вирішувати лише ті питання, які віднесені до його відання. Законодавство встановлює і розмежовує підвідомчість справ: адміністративним комісіям при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад; виконавчим комітетам сільських, се­лищних, міських рад; районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судам; органам внутрішніх справ, органам дер­жавних інспекцій, іншим органам, визначеним КУпАП та ін­шими законами України, їх посадовим особам.

Так, до відання адміністративних комісій при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад віднесені склади правопорушень (ст. 218 КУпАП), які вчиняються в тій сфері відносин, в якій не створені органи чи інспекції, що контролю­ють виконання приписів норм матеріального права. Напри­клад, порушення у сфері локалізації венеричних хвороб (статті 45, 46 КУпАП), збереження і охорони пам’яток історії та куль­тури (статті 92, 92 КУпАП), порушення правил користування енергією чи газом (статті 103-103 КУпАП) житлово-кому­нальним господарством та порушення правил благоустрою (статті 150 — 152 КУпАП) тощо.

За такими ознаками з урахуванням місцевих особливостей визначена компетенція виконавчих комітетів сільських, селищ­них, міських рад (ст. 219 КУпАП), які розглядають справи про порушення правил охорони і використання пам’яток історії та культури (ст. 92 КУпАП), охорони електричних мереж (ст. 99 КУпАП), охорони смуги відводу автомобільних шляхів (ст. 141 КУпАП) та утримання ділянок, прилеглих до автомобільних шляхів (ст. 142 КУпАП), благоустрою (ст. 152 КУпАП), торгів­лі на ринках (ст. 159 КУпАП) тощо.

Районним, районним у місті, міським чи міськрайонним су­дам підвідомчі справи (ст. 221 КУпАП), які зачіпають суттєві інтереси людини, складні за кваліфікацією дій правопорушника та потребують застосування більш суворої міри стягнення. На­приклад, порушення законодавства про працю (ст. 41 КУпАП), дрібне викрадення чужого майна (ст. 51 КУпАП), порушення права на об’єкт права інтелектуальної власності (ст. 51 КУпАП), незаконна торговельна діяльність (ст. 160 КУпАП), злісна не­покора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції (ст. 185 КУпАП), прояв неповаги до суду (ст. 185 КУпАП) тощо, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

До відання органів внутрішніх справ, органів державних інс­пекцій, інших органів, визначених статтями 222-244 КУпАП та законами України, віднесена значна кількість складів ад­міністративних правопорушень (орієнтовно не менше двох тре­тин усіх правопорушень визнаних законами. Вони розглядають, наприклад, справи щодо несвоєчасного здавання виторгу (ст. 164 КУпАП), порушення паспортних правил (статті 197 — 201 КУпАП), порушення прикордонного режиму (ст. 202 КУпАП), порушення правил на транспорті (статті 109 — 120 КУпАП), порушення законодавства про оподаткування (статті 164 — 164 КУпАП), порушення санітарно-епідемічних правил (ст. 42 КУпАП), порушення законодавства в галузі використан­ня і охорони земель (статті 52-56 КУпАП), порушення правил у галузі охорони екології та природних ресурсів (статті 47-50, 52-55, 57-74, 76-77 КУпАП) та значну кількість інших право­порушень, які розглядаються і вирішуються органами, що здій­снюють контроль і нагляд у відповідній сфері правовідносин.

Розмежовуючи компетенцію між органами адміністратив­ної юрисдикції, законодавець особливу увагу приділяє розме­жуванню повноважень посадових осіб. По-перше, він чітко і повно визначає коло посадових осіб, які можуть розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати ад­міністративні стягнення. По-друге, в деяких випадках він вста­новлює межі повноважень посадових осіб щодо розміру накла­дення адміністративного стягнення у вигляді штрафу залежно від статусу посадової особи, займаної посади на ієрархічному щаблі штатно-посадового розпису, за якими що вища посада, то більший розмір штрафу має застосувати посадова особа. Такі норми містяться у статтях 223 , 229 , 230, 231, 238 , 238, 2 3 8, 2 3 8 , 2 3 9 , 244, 244, 244 КУпАП. Наприклад, за порушення правил надання послуг на автомобільному транспорті директор Державного департаменту автомобільного транспорту має пра­во застосувати штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян; заступники начальників авто­транспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях — до двадцяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, а контролери авто­транспортних управлінь Міністерства транспорту України, в Автономній Республіці Крим та областях — до трьох неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 228 КУпАП).

В окремих випадках законодавець, обмежуючи повнова­ження посадових осіб, встановлює максимальний розмір штра­фу, який можуть застосувати ті чи інші посадові особи, перед­бачені законом. Наприклад, розмір штрафу, що накладається начальниками пасажирських поїздів, дорожними майстрами, начальниками відділень (караулів) команд, пожежних поїздів воєнізованої охорони залізниць, метрополітенів, не може пере­вищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян (ст. 244 КУпАП). Аналогічна норма щодо обмеження повноважень посадових осіб щодо розміру накладення адмі­ністративного стягнення у вигляді штрафу міститься у ст. 228 КУпАП.

У разі відсутності обмежень компетенції посадових осіб, посадові особи застосовують адміністративні стягнення у ви­гляді штрафу в розмірі, визначеному в санкції адміністративно-правової норми, якою встановлено склад правопорушення та адміністративну відповідальність.

Таким чином, підвідомчість — це розмежування компетен­ції в системі відносин між різними органами адміністративно-деліктної юрисдикції щодо розгляду і вирішення справ про ад­міністративні правопорушення на підставі і у межах закону та притягнення винуватих осіб до адміністративної відповідаль­ності.

Залежно від ознак правопорушення (об’єкта, характеру вчиненого правопорушення, місця його вчинення тощо) мож­на визначити такі види підвідомчості:

1) предметна підвідомчість, яка визначається за об’єктивни­ми ознаками (об’єкт, об’єктивна сторона) вчиненого правопо­рушення з урахуванням галузевої сфери публічних правовідно­син. За цими ознаками розмежовуються повноваження кожної ланки системи органів і кожного органу зокрема щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення;

2) територіальна підвідомчість, яка визначається місцем вчи­нення правопорушення або місцем постійного проживання чи перебування правопорушника. За загальним правилом, абсо­лютна більшість правопорушень розглядається уповноважени­ми органами за місцем вчинення правопорушення;

3) виключна підвідомчість, яка визначається тим, що роз­гляд певних справ про адміністративні правопорушення нале­жить виключно до одного органу адміністративно-деліктної юрисдикції. Наприклад, справи про порушення законодавства про працю (статті 41-41); дрібне викрадення чужого майна (ст. 51); виробництво, заготівля, реалізація сільськогоспо­дарської продукції, що містить хімічні препарати понад гра­нично допустимі рівні концентрації (ст. 42); заготівля, пере­робка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 42); виробництво, зберігання, транс­портування або реалізація продуктів харчування чи продоволь­чої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біоло­гічними агентами понад гранично допустимі рівні (ст. 42) та інші підвідомчі тільки суду;

4) альтернативна підвідомчість, яка визначається тим, що розгляд певних справ віднесено до компетенції кількох органів адміністративної юрисдикції. Наприклад, порушення правил охорони і використання пам’яток (ст. 92), порушення правил охорони електричних мереж (ст. 99), потрава посівів (ст. 104), розпивання спиртних напоїв на виробництві (ст. 179) та інші можуть розглядатися як адміністративними комісіями при ви­конавчих органах сільських, селищних, міських рад, так і вико­навчими комітетами сільських, селищних, міських рад. Інший приклад щодо розгляду найпоширеніших правопорушень: не­законне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пе­ресилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту, в невеликих розмірах (ст. 44); дрібне хуліганство (ст. 173) законодавець спеціально встановлює альтернативну підвідомчість цих справ суду і органам внутрішніх справ, що звільняє суди від накопичення дрібних справ, а органу внут­рішніх справ таке положення дає право самостійно застосову­вати стягнення у вигляді штрафу, а у разі необхідності застосу­вання до правопорушника виправних робіт або адміністратив­ного арешту — справа направляється до суду.

На теоретичному рівні можна виділити і персональну підві­домчість, яка, до речі, не впливає на практичне застосування норм права. Персональна підвідомчість визначається суб’єк­тивним складом правопорушників. Наприклад, справи про корупційні правопорушення розглядаються тільки судом, де суб’єктами правопорушень можуть бути лише державні служ­бовці, депутати усіх рівнів, посадові особи місцевого самовря­дування, військові посадові особи та Прем’єр-міністр України, перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри (ст. 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією»).

Визначення підвідомчості справ про адміністративні право­порушення відіграє важливу роль у забезпеченні принципів верховенства права, законності, об’єктивності, охорони інтере­сів держави і особи та відповідальності посадових осіб.

Глава 25. Рассмотрение дел об административных правонарушениях

_ 1. Рассмотрение дел о привлечении к административной ответственности

Статья 202. Порядок рассмотрения дел о привлечении к административной ответственности

1. Дела о привлечении к административной ответственности ЮЛ и индивидуальных предпринимателей, которым посвящена комментируемая статья, рассматриваются в арбитражном суде лишь при условии, что эти дела связаны с осуществлением этими лицами предпринимательской или иной экономической деятельности. Дела данной категории рассматриваются по общим правилам искового производства, но с обязательным учетом правил, предусмотренных в ст. 203-211 АПК (см. коммент.) При расхождении между правилами ст. 202-211 АПК и нормами гл. 13-21 АПК — приоритет принадлежит первым (как правилам специальным, перед правилами общими).

Дела, упомянутые в ст. 202 АПК, рассматриваются арбитражным судом:

а) если они отнесены к ведению арбитражного суда федеральным законом (например, в соответствии со ст. 6.14, 7.24, 14.10-14.14, 14.16-14.18, 14.21-14.23, 15.10, 19.19, 20.10 КоАП (см. об этом подробнее в книге: Гуев А.Н. Постатейный комментарий к Кодексу Российской Федерации об административных правонарушениях. М., Контракт, ИНФРА-М. 2002);

б) с обязательным учетом особенностей, предусмотренных в КоАП (а не только в гл. 25 АПК). Например, такие особенности предусмотрены в ст. 30.1-30.11 КоАП. В практике возник вопрос: не противоречат ли нормы ст. 202 АПК и ст. 1.1, 1.3 КоАП, предусматривающие возможность субъектов Российской Федерации в ряде случаев устанавливать административную ответственность ЮЛ и (или) индивидуальных предпринимателей? Противоречия нет: дело в том, что в соответствии со ст. 1.3 КоАП к ведению Российской Федерации относится, в частности, установление порядка производства по делам об административных правонарушениях, в т.ч. и установление мер обеспечения производства.

2. Анализ правил ч. 2 ст. 202 АПК показывает, что:

а) производство по делам о привлечении к административной ответственности возбуждается путем подачи в суд заявления (оно должно соответствовать ст. 204 АПК, см. коммент. к ней). Заявление подают в арбитражный суд только органы и должностные лица, уполномоченные (в соответствии со ст. 28.1-28.5 КоАП) составлять протокол об административном правонарушении. Подача заявления осуществляется по правилам ст. 203 АПК (см. коммент. к ней);

б) в упомянутом заявлении административные органы обращаются в арбитражный суд с требованием о привлечении к административной ответственности ЮЛ и (или) индивидуальных предпринимателей. Такого рода требования следует отличать от заявления о взыскании обязательных платежей и санкций (см. об этом коммент. к ст. 213 АПК).

Статья 203. Подача заявления о привлечении к административной ответственности

1. Согласно комментируемой статье заявление о привлечении к административной ответственности в арбитражный суд подают т.н. административные органы (см. о них коммент. к ст. 202 АПК). Это заявление должно соответствовать требованиям ст. 204 АПК (см. коммент. к ней).

2. Заявление подается в арбитражный суд:

а) по месту нахождения ЮЛ, в отношении которого составлен протокол об административном правонарушении (ст. 28.2 КоАП, ее анализ см. в книге: Гуев А.Н. Постатейный комментарий к Кодексу Российской Федерации об административных правонарушениях. М., Контракт, ИНФРА-М. 2002);

б) по месту жительства гражданина — индивидуального предпринимателя, в отношении которого составлен такой протокол. В АПК преодолен недостаток КоАП, в котором нет четкого ответа о месте составления протокола об административном правонарушении.

Статья 204. Требования к заявлению о привлечении к административной ответственности

1. Анализ правил ч. 1 ст. 204 АПК показывает, что:

а) заявление о привлечении к административной ответственности:

— подается по правилам ст. 203 АПК (см. коммент.);

— подписывается полномочным представителем административного органа (см. об этом коммент. к ст. 207 АПК);

— должно содержать сведения о наименовании арбитражного суда (в который подается заявление), административного органа, его местонахождении; перечень прилагаемых к заявлению документов (см. коммент. к ст. 125 АПК);

— должно также содержать сведения, перечисленные в ч. 1 ст. 204 АПК. Отсутствие указанных выше сведений может повлечь последствия, предусмотренные в ст. 128, 129 АПК (см. коммент. к ним);

б) заявитель обязан направить другим заинтересованным лицам (и прежде всего привлекаемым к административной ответственности) копии заявления и прилагаемые к нему документы (которые у заинтересованных лиц отсутствуют) заказным письмом с уведомлением о вручении (ч. 3 ст. 125 АПК).

2. Применяя правила ч. 2 ст. 204 АПК, следует учесть, что к заявлению (указанному в ст. 204 АПК) должны быть приложены:

а) протокол об административном правонарушении (он составляется в соответствии со ст. 28.2-28.5 КоАП);

б) документы, подтверждающие, что лицу, в отношении которого составлен протокол об административном правонарушении, вручена копия заявления (иных документов, указанных выше). Остальные документы (перечисленные в ст. 126 АПК, см. коммент.) в данном случае не прилагаются.

Статья 205. Судебное разбирательство по делам о привлечении к административной ответственности

1. Особенностям рассмотрения дел о привлечении лиц к административной ответственности в связи с осуществлением ими предпринимательской или иной экономической деятельности посвящены правила ч. 1-4 ст. 205 АПК. Установлено, что:

а) такие дела рассматриваются арбитражным судом только единолично;

б) срок их рассмотрения не может превышать 15 рабочих дней со дня, когда поступило заявление в арбитражный суд. Этот срок:

— исчисляется по общим правилам ст. 113-118 АПК;

— включает в себя и срок подготовки дела к судебному разбирательству и срок принятия решения по делу;

— применяется, если иной срок не установлен в КоАП (например, он установлен в ст. 29.6 КоАП);

— может быть продлен арбитражным судом (о чем выносится определение) по ходатайству лиц, участвующих в деле, но не более чем на один календарный месяц (а при необходимости — и по собственной инициативе);

в) арбитражный суд обязан известить о времени и месте судебного заседания всех лиц, участвующих в деле, по правилам ст. 121-124 АПК;

г) неявка извещенных лиц не препятствует рассмотрению дела. Однако арбитражный суд может:

— признать обязательной явку в судебное заседание представителя административного органа и лица, в отношении которого составлен протокол;

— подвергнуть их штрафу (в соответствии со ст. 119, 120 АПК) за неявку по вызову суда. Возможность применения штрафа к другим лицам, участвующим в деле (если даже суд признал их явку обязательной), в ст. 205 АПК не предусмотрена.

2. Анализ правил ч. 5 и 6 ст. 205 АПК показывает, что:

а) по делам данной категории закон однозначно возлагает бремя доказывания на представителя административного органа;

б) арбитражный суд вправе и сам истребовать (в соответствии со ст. 6 АПК) необходимые для рассмотрения дела доказательства;

в) арбитражный суд обязан при рассмотрении таких дел:

— совершить все процессуальные действия, перечисленные в ч. 6 ст. 205 АПК, выдержав ту же последовательность;

— определить конкретную меру административной ответственности (согласно ст. 3.1-4.7. КоАП, см. их анализ в книге: Гуев А.Н. Постатейный комментарий к Кодексу Российской Федерации об административных правонарушениях. М., КОНТРАКТ, ИНФРА-М. 2002).

Статья 206. Решение арбитражного суда по делу о привлечении к административной ответственности

1. Анализ правил ч. 1-3 ст. 206 АПК показывает, что:

а) по результатам рассмотрения дела о привлечении лица к административной ответственности арбитражный суд принимает (в соответствии со ст. 20, 167 АПК, см. коммент.) решение:

— либо о привлечении лица к конкретной мере административной ответственности;

— либо об отказе в удовлетворении этого требования (оно содержится в заявлении, см. об этом коммент. к ст. 204 АПК);

б) резолютивная часть решения (наряду с другими сведениями, указанными в ст. 170 АПК, см. коммент. к ним) должна содержать сведения, перечисленные в п. 1-3 ч. 3 ст. 206 АПК. Их отсутствие может послужить основанием для отмены (изменения) решения, см. коммент. к ст. 270, 288 АПК.

2. Применяя правила ст. 206 АПК, нужно также учесть следующее:

а) решение по делу о привлечении к административной ответственности вступает в силу по прошествии 10 рабочих дней со дня его принятия (сроки исчисления по правилам ст. 43-48 АПК);

б) при подаче апелляционной жалобы данное решение вступает в силу (если оно не отменено, не изменено) со дня принятия постановления арбитражным судом апелляционной инстанции (см. об этом коммент. к ст. 271 АПК);

в) арбитражный суд после принятия решения по данному делу:

— обязан направить его копию (в соответствии с правилами ст. 177 АПК, см. коммент.) лицам, участвующим в деле, в срок не позднее трех рабочих дней со дня принятия решения;

— может направить копию решения в вышестоящий в порядке подчиненности административный орган.

_ 2. Рассмотрение дел об оспаривании решений административных органов о привлечении к административной ответственности

Статья 207. Порядок рассмотрения дел об оспаривании решений административных органов о привлечении к административной ответственности

1. Анализ правил ст. 207 АПК позволяет сделать ряд выводов:

а) дела об оспаривании решений административных органов (см. об этих органах коммент. к ст. 202 АПК) о привлечении лиц к административной ответственности подведомственны арбитражным судам, если такие лица осуществляют предпринимательскую или иную экономическую деятельность, см. об этих понятиях коммент. к ст. 27-29 АПК). Они рассматриваются по общим правилам искового производства (т.е. по правилам ст. 125-188 АПК, см. коммент. к ним), но с обязательным учетом особенностей, предусмотренных в ст. 207-211 АПК (см. коммент. к ним) и нормами КоАП (см. об этом подробнее в книге: Гуев А.Н. Постатейный комментарий к Кодексу Российской Федерации об административных правонарушениях. М., КОНТРАКТ, ИНФРА-М. 2002);

б) если нормы ст. 207-211 АПК и КоАП, с одной стороны, и нормы ст. 125-188 АПК, — с другой, расходятся, применению подлежат первые.

2. В соответствии с правилами ст. 207 АПК:

а) производство по данной категории дел:

— начинается на основании заявления лица, привлеченного к административной ответственности (оно подается в соответствии с правилами ст. 208 АПК и должно соответствовать требованиям ст. 209 АПК, см. коммент. к ним);

— осуществляется в арбитражном суде по месту нахождения ЮЛ (или месту жительства индивидуальных предпринимателей), привлеченного к административной ответственности;

б) по результатам рассмотрения дела арбитражный суд принимает решения в соответствии с правилами ст. 211 АПК (см. коммент. к ней);

в) наряду с заявителем в производстве по данной категории дел участвуют и другие лица, а также заинтересованные лица (см. коммент. к ст. 210 АПК).

Статья 208. Подача заявления об оспаривании решения административного органа о привлечении к административной ответственности

1. Применяя правила ч. 1, 2 ст. 208 АПК, нужно учесть следующее:

а) заявление об оспаривании решения административного органа и привлечении лиц к административной ответственности:

— подается в арбитражный суд по месту нахождения ЮЛ (либо по месту жительства граждан — индивидуальных предпринимателей);

— должно соответствовать требованиям ст. 209 АПК (см. коммент. к ней);

б) упомянутое заявление подается в арбитражный суд (по общим правилам искового производства, предусмотренным АПК, с особенностями, установленными федеральными законами) в течение десяти рабочих дней с момента получения копии оспариваемого решения (при этом срок исчисляется по правилам ст. 113-118 АПК). Если срок пропущен по уважительным причинам (последнее обстоятельство арбитражный суд оценивает самостоятельно), то арбитражный суд вправе восстановить его по ходатайству заявителя.

2. Особенности правил ч. 3 и 4 ст. 208 АПК состоят в том, что:

а) они дают арбитражному суду только право (но не обязывают его) приостановить исполнение оспариваемого решения. Это означает, что:

— обычно подача заявления не приостанавливает исполнение оспариваемого решения;

— арбитражный суд по собственной инициативе не вправе его приостановить: основанием для этого является лишь ходатайство заявителя;

б) заявление (упомянутое в ст. 208 АПК) госпошлиной не облагается.

Статья 209. Требования к заявлению об оспаривании решения административного органа о привлечении к административной ответственности

1. Заявление об оспаривании решения административного органа о привлечении лиц к административной ответственности (упомянутое в ст. 209 АПК):

а) подается в арбитражный суд по правилам ст. 208 АПК (см. коммент.);

б) подписывается самим заявителем или его представителем;

в) должно содержать:

— наименование арбитражного суда, в который заявление подается;

— наименование, если это ЮЛ, или имя гражданина-заявителя, его место нахождения (место жительства), дата и место рождения индивидуального предпринимателя, дата и место госрегистрации его в качестве индивидуального предпринимателя;

— перечень прилагаемых к заявлению документов;

— сведения, прямо перечисленные в п. 1-4 ч. 1 ст. 209 АПК.

Отсутствие упомянутых выше требований может повлечь последствия, предусмотренные в ст. 128, 129 АПК (см. коммент. к ним).

2. Анализ ч. 2 ст. 209 АПК показывает также, что:

а) к заявлению необходимо приложить:

— текст оспариваемого заявителем решения (оно вручается лицу после вынесения);

— документ, подтверждающий, что заявитель направил копию своего заявления в административный орган (чье решение оспаривается);

б) заявитель обязан также направить другим лицам, участвующим в деле, иным заинтересованным лицам копию заявления и документы (прилагаемые к заявлению), которые у последних отсутствуют (ч. 3 ст. 125 АПК).

Статья 210. Судебное разбирательство по делам об оспаривании решений административных органов

1. Правила ч. 1-3 ст. 210 АПК устанавливают ряд особенностей рассмотрения арбитражным судом дел об оспаривании дел административных органов. Эти дела рассматриваются:

а) судьей единолично (см. коммент. к ст. 17 АПК);

б) по общему правилу в срок, не превышающий 10 дней со дня, когда поступило заявление в арбитражный суд, поскольку иные сроки не предусмотрены федеральным законом;

в) только после извещения (оно осуществляется в соответствии со ст. 121-124 АПК) о времени и месте судебного заседания лиц, участвующих в деле, других заинтересованных лиц. При этом:

— неявка указанных лиц не препятствует рассмотрению дела арбитражным судом (если только арбитражный суд не признал их явку обязательной);

— арбитражный суд вправе подвергнуть штрафу (в соответствии с правилами ст. 119, 120 АПК, см. коммент.) представителя административного органа и заявителя. Они могут быть вызваны в судебное заседание для дачи объяснений (о чем выносится определение).

2. Применяя правила ч. 4-7 ст. 210 АПК, нужно учесть, что:

а) бремя доказывания обстоятельств, послуживших основанием для привлечения лица к административной ответственности, закон однозначно возлагает на орган, принявший оспариваемое решение;

б) арбитражный суд вправе и по собственной инициативе (по правилам ст. 66 АПК, см. коммент.) истребовать необходимые доказательства;

в) арбитражный суд (при рассмотрении данной категории дел) должен совершить все процессуальные действия, перечисленные в ч. 6 ст. 210 (причем в той же последовательности). Об этом делается запись в протоколе судебного заседания (см. коммент. к ст. 170 АПК);

г) арбитражный суд не связан доводами, изложенными в заявлении: наоборот, закон обязывает арбитражный суд проверить оспариваемые решения в полном объеме.

Статья 211. Решение арбитражного суда по делу об оспаривании решения административного органа о привлечении к административной ответственности

1. Решение по делу об оспаривании решения административных органов (упомянутое в ст. 211 АПК):

а) принимается по правилам ст. 20, 167 АПК;

б) оформляется и оглашается по правилам, изложенным в ст. 169, 176 АПК (см. коммент.);

в) должно соответствовать требованиям ст. 170 АПК (см. коммент.), а также включать сведения, перечисленные в п. 1-3 ч. 4 ст. 211 АПК;

г) при наличии условий, перечисленных в ч. 2 ст. 211 АПК, принимается в пользу заявителя. В противном случае арбитражный суд может отказать в удовлетворении его требований, а решение административных органов оставить в силе.

2. После того, как решение арбитражного суда оглашено (по правилам ст. 17 АПК):

а) оно вступает в силу (т.е. налицо изъятие из общих правил ст. 180 АПК) по истечении десяти рабочих дней со дня принятия;

б) если на решение арбитражного суда подана апелляционная жалоба, то решение:

— вступает в силу со дня принятия постановления арбитражным судом апелляционной инстанции (см. коммент. к ст. 271 АПК);

— не вступает в силу (если оно отменено или изменено);

в) копия решения арбитражного суда должна быть направлена (по правилам ст. 177 АПК, см. коммент.):

— лицам, участвующим в деле, — обязательно;

— другим заинтересованным лицам, а также в вышестоящий в порядке подчиненности административный орган — по усмотрению арбитражного суда;

— в трехдневный срок со дня принятия. Срок исчисляется в рабочих днях по правилам ст. 113-118 АПК (см. коммент. к ним).

Еще по теме:

  • Материальная помощь есн не облагается Материальная помощь: облагается страховыми взносами или нет Актуально на: 5 июля 2016 г. Организация-работодатель выплачивает работнику материальную помощь в рамках трудовых отношений с […]
  • Налог на мат помощь 4000 Материальная помощь, не облагаемая налогом в 2018 году Актуально на: 8 февраля 2018 г. Нередко работодатели оказывают работникам различную материальную помощь, например, в связи с […]
  • Гпк 202 статья Статья 202 ГПК РФ. Разъяснение решения суда Новая редакция Ст. 202 ГПК РФ 1. В случае неясности решения суд, принявший его, по заявлению лиц, участвующих в деле, судебного […]
  • Мировой суд г киров адрес Мировой суд г киров адрес Ленинский районный суд г. Кирова График работы суда 8:00-17:00 (пн-чт), 8:00-15:45 (пт), 12:00-12:45 (обеденный перерыв) Время приема граждан Председатель […]
  • Начисление мат помощи при рождении ребенка Материальная помощь при рождении ребенка от работодателя 2017 Статьи по теме Из данной статьи вы узнаете, как выплачивается в 2017 году материальная помощь при рождении ребенка от […]
  • Доходы федерального бюджета в 2018 году составили Профицит бюджета-2018 за I кв. составил 1,5% ВВП Доходы — 4,08 трлн рублей, расходы – 3,73 трлн рублей Москва, 13 апреля 2018, 15:11 — REGNUM По предварительной оценке исполнение основных […]