П 4 ст 222

Оглавление:

Статья 222. Самовольная постройка

1. Самовольной постройкой является здание, сооружение или другое строение, возведенные, созданные на земельном участке, не предоставленном в установленном порядке, или на земельном участке, разрешенное использование которого не допускает строительства на нем данного объекта, либо возведенные, созданные без получения на это необходимых разрешений или с нарушением градостроительных и строительных норм и правил.

2. Лицо, осуществившее самовольную постройку, не приобретает на нее право собственности. Оно не вправе распоряжаться постройкой — продавать, дарить, сдавать в аренду, совершать другие сделки.

Самовольная постройка подлежит сносу осуществившим ее лицом либо за его счет, кроме случаев, предусмотренных пунктами 3 и 4 настоящей статьи.

3. Право собственности на самовольную постройку может быть признано судом, а в предусмотренных законом случаях в ином установленном законом порядке за лицом, в собственности, пожизненном наследуемом владении, постоянном (бессрочном) пользовании которого находится земельный участок, на котором создана постройка, при одновременном соблюдении следующих условий:

если в отношении земельного участка лицо, осуществившее постройку, имеет права, допускающие строительство на нем данного объекта;

если на день обращения в суд постройка соответствует параметрам, установленным документацией по планировке территории, правилами землепользования и застройки или обязательными требованиями к параметрам постройки, содержащимися в иных документах;

если сохранение постройки не нарушает права и охраняемые законом интересы других лиц и не создает угрозу жизни и здоровью граждан.

В этом случае лицо, за которым признано право собственности на постройку, возмещает осуществившему ее лицу расходы на постройку в размере, определенном судом.

4. Органы местного самоуправления городского округа (муниципального района в случае, если самовольная постройка расположена на межселенной территории) вправе принять решение о сносе самовольной постройки в случае создания или возведения ее на земельном участке, не предоставленном в установленном порядке для этих целей, если этот земельный участок расположен в зоне с особыми условиями использования территорий (за исключением зоны охраны объектов культурного наследия (памятников истории и культуры) народов Российской Федерации) или на территории общего пользования либо в полосе отвода инженерных сетей федерального, регионального или местного значения.

В течение семи дней со дня принятия решения о сносе самовольной постройки орган местного самоуправления, принявший такое решение, направляет лицу, осуществившему самовольную постройку, копию данного решения, содержащего срок для сноса самовольной постройки, который устанавливается с учетом характера самовольной постройки, но не может составлять более чем 12 месяцев.

В случае, если лицо, осуществившее самовольную постройку, не было выявлено, орган местного самоуправления, принявший решение о сносе самовольной постройки, в течение семи дней со дня принятия такого решения обязан:

обеспечить опубликование в порядке, установленном уставом городского округа (муниципального района в случае, если самовольная постройка расположена на межселенной территории) для официального опубликования (обнародования) муниципальных правовых актов, сообщения о планируемом сносе самовольной постройки;

обеспечить размещение на официальном сайте уполномоченного органа местного самоуправления в информационно-телекоммуникационной сети «Интернет» сообщения о планируемом сносе самовольной постройки;

обеспечить размещение на информационном щите в границах земельного участка, на котором создана самовольная постройка, сообщения о планируемом сносе самовольной постройки.

В случае, если лицо, осуществившее самовольную постройку, не было выявлено, снос самовольной постройки может быть организован органом, принявшим соответствующее решение, не ранее чем по истечении двух месяцев после дня размещения на официальном сайте уполномоченного органа местного самоуправления в информационно-телекоммуникационной сети «Интернет» сообщения о планируемом сносе такой постройки.

Комментарий к Ст. 222 ГК РФ

1. Комментируемая статья устанавливает специальное правило, определяющее правовые последствия создания новой вещи, отличное от положений ст. 219 Кодекса, в соответствии с которой право на вновь созданную вещь приобретает лицо, ее создавшее. Статья 222 устанавливает, что лицо, осуществившее самовольную постройку, права собственности на нее не приобретает. Кроме того, статья содержит ряд критериев, которые позволяют определить вещь как самовольную постройку, а также устанавливает последствия создания такой вещи.

2. Самовольной постройкой может быть жилой дом, другое строение, сооружение или иное недвижимое имущество. Таким образом, к самовольным постройкам может быть отнесено также строение и сооружение, не предназначенное для проживания, в том числе строение и сооружение производственного назначения.

Устанавливая признаки самовольной постройки, законодатель исходит из следующих основных принципов:

— соответствие требованиям закона выбора места под постройку;

— соблюдение порядка строительства;

— наличие права распоряжения земельным участком.

С учетом этого важно, чтобы для места создания объекта отвод земельного участка был произведен в порядке, установленном законом и иными правовыми актами. Кроме того, необходимо согласие лица, имеющего право собственности на указанный земельный участок. Несоблюдение указанных требований свидетельствует о самовольности постройки.

Также о самовольности создания объекта (строительства, возведения) может свидетельствовать нарушение градостроительных и строительных норм и правил. Здесь, конечно же, имеются в виду только существенные нарушения.

3. Положения ст. 222 ГК РФ устанавливают и последствия, которые наступают для лица, создавшего самовольную постройку.

Прежде всего действует специальное правило о том, что у «застройщика» не возникает право собственности. Это означает, что соответствующий субъект не может владеть, пользоваться и распоряжаться созданной вещью. В правовом смысле вещь не возникает как предмет, по поводу которого складываются гражданские правоотношения. Законодатель прямо указывает, что такое лицо не вправе продавать, дарить, сдавать в аренду, совершать иные сделки с вновь созданной вещью. Кроме того, последствием создания самовольной постройки является возложение на это лицо обязанности произвести снос постройки. При этом снос производится самим лицом, осуществившим постройку, либо за его счет.

4. В исключительных случаях право собственности может быть признано за лицом, осуществившим самовольную постройку. Такое признание происходит в судебном порядке. Основания, на которые может полагаться суд при вынесении указанного решения, также установлены комментируемой статьей и базируются на следующих принципах:

— единство судьбы земельного участка и прочно связанных с ним объектов;

— невозможность безвозмездного изъятия у собственника его собственности;

— соблюдение прав и охраняемых законом интересов других лиц.

5. Следует отметить, что установленные в комментируемой статье основания признания права собственности на самовольную постройку претерпели ряд изменений с момента вступления в силу части первой ГК РФ.

Так, был принят Федеральный закон от 30 июня 2006 г. N 93-ФЗ «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Российской Федерации по вопросу оформления в упрощенном порядке прав граждан на отдельные объекты недвижимого имущества». Указанным Федеральным законом исключена возможность признания права собственности на условиях предоставления земельного участка под строительство в будущем.

Существовавшее до внесения изменений правило, по существу, «нейтрализовало» процедуры, установленные Земельным кодексом РФ для предоставления земельных участков из земель, находящихся в государственной и муниципальной собственности. Согласно ст. 30 ЗК РФ предоставление таких участков для индивидуального жилищного строительства, ведения личного подсобного хозяйства осуществляется без предварительного согласования места размещения объекта и исключительно на торгах. ЗК РФ не содержит положений, устанавливающих особый порядок для участков, на которых есть самовольная постройка.

Таким образом, положения комментируемой статьи с учетом указанной корректировки исключают возможность приобретения земельных участков из состава государственных или муниципальных земель по тому лишь основанию, что на участке было возведено строение.

6. Внесенные изменения предусматривают также возможность признания права собственности на самовольную постройку и во внесудебном порядке в случаях, когда это предусмотрено федеральными законами. Теперь это позволяет избежать коллизии между нормами ГК РФ и законодательными актами, определяющими упрощенный порядок оформления прав граждан на создаваемые или созданные объекты недвижимости, а также предотвратить ситуации, когда гражданам во всех случаях приходилось путем судебного разбирательства признавать права собственности на возведенные без согласования и разрешения постройки на земельном участке. Положения ч. 3 ст. 222 ГК РФ предусматривают возможность признания за лицом, в собственности, пожизненном наследуемом владении, постоянном (бессрочном) пользовании которого находится земельный участок, где осуществлена постройка, права собственности на самовольную постройку в установленном законом порядке и без решения суда.

Хозяйственный кодекс Украины
Статья 222. Досудебный порядок реализации хозяйственно-правовой ответственности

1. Участники хозяйственных отношений, которые нарушили имущественные права или законные интересы других субъектов, обязаны восстановить их, не ожидая предъявления им претензии или обращение в суд.

2. В случае необходимости возмещения убытков или применения других санкций субъект хозяйствования или другое юридическое лицо — участник хозяйственных отношений, чьи права или законные интересы нарушены, с целью непосредственного урегулирования спора с нарушителем этих прав или интересов имеет право обратиться с письменной претензией, если иное не установлено законом.

3. В претензии указываются:

полное наименование и почтовые реквизиты заявителя претензии и лица (лиц), которому претензия предъявляется;

дата предъявления и номер претензии;

обстоятельства, на основании которых предъявлена ​​претензия;

доказательства, подтверждающие эти обстоятельства;

требования заявителя со ссылкой на нормативные акты;

сумма претензии и ее расчет, если претензия подлежит денежной оценке;

платежные реквизиты заявителя претензии;

перечень прилагаемых к претензии.

4. Документы, подтверждающие требования заявителя, прилагаются в оригиналах или надлежащим образом заверенных копиях. Документы, которые есть у второй стороны, могут не прилагаться к претензии.

5. Претензия подписывается полномочным лицом заявителя претензии или его представителем и направляется адресату заказным или ценным письмом или вручается адресату под расписку.

6. Претензия рассматривается в месячный срок со дня ее получения, если иной срок не установлен настоящим Кодексом или другими законодательными актами. Обоснованные требования заявителя получатель претензии обязан удовлетворить. (Часть шестая статьи 222 с изменениями, внесенными Законом N 2705-IV от 23.06.2005)

7. При рассмотрении претензии стороны в случае необходимости должны сверить расчеты, провести экспертизу или совершить другие действия для обеспечения досудебного урегулирования спора.

8. О результатах рассмотрения претензии заявитель должен быть уведомлен письменно. Ответ на претензию подписывается полномочным лицом или представителем получателя претензии и направляется заявителю заказным или ценным письмом или вручается ему под расписку.

(Часть девятую статьи 222 исключено на основании Закона N 2705-IV от 23.06.2005)

Український юридичний портал

1. Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

2. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

3. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов’язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов’язані відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.

1. Неповнолітньою особою визнається особа віком від 14 до 18 років (див. коментар до ст. 32). Неповнолітні особи мають неповну дієздатність. Це означає, що всі правочини вони вчиняють самі, але за згодою своїх батьків, усиновлювачів або піклувальників. При цьому закон вимагає саме наявності згоди зазначених осіб, а не їх обізнаності. Ряд правочинів, спеціально передбачених законом, наприклад, дрібні побутові правочини, розпорядження своїм заробітком тощо (див. коментар до статей 31 і 32) неповнолітні мають право вчиняти самостійно, а відтак ст. 222 ЦК на такі правочини не поширюється. Правові наслідки, передбачені правилами ст. 222 можуть застосовуватися лише до тих правочинів, які підлягають схваленню батьками, усиновлювачами або піклувальниками.

Сама по собі відсутність згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників на вчинення правочину ще не робить його недійсним. Згода може бути надана й після вчинення правочину, за винятком тих випадків, коли законом вимагається обов’язкова письмова згода до укладення правочину, наприклад, щодо транспортних засобів або нерухомого майна (ст. 32 ЦК). Причому допускається як надання прямої згоди (у письмовій формі, якщо це вимагається законом), так і схвалення правочину шляхом непред’явлення батьками (усиновлювачами) або піклувальниками неповнолітнього претензії другій стороні протягом одного місяця з моменту, коли ці особи дізналися про вчинення неповнолітнім правочину (див. коментар до ст. 221).

2. Передбачені ст. 222 недійсні правочини належать до категорії оспорюваних. З позовом про визнання такого правочину недійсним можуть звернутися батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітньої особи, її контрагент за договором, орган опіки та піклування та інші особи, права яких зачіпаються таким правочином. Передбачена законом згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників неповнолітньої особи на вчинення нею правочину встановлена з метою забезпечення інтересів останньої. Тому якщо вчинений неповнолітнім правочин хоча і не схвалений його батьками або піклувальниками, але не зачіпає інтересів неповнолітнього, суд має право відмовити у визнанні такого правочину недійсним.

3. Наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого неповнолітніми особами між собою, є покладення на них зобов’язання повернути другій стороні все одержане за цим правочином у натурі. В разі неможливості повернення одержаного в натурі неповнолітні мають відшкодувати його вартість за цінами, що діють на момент відшкодування, незалежно від того, є вони вищими або нижчими за ціни, що діяли на момент вчинення правочину чи ні.

Грошове відшкодування здійснюється за рахунок коштів неповнолітньої особи. Батьки (усиновлювачі) або піклувальники зобов’язані здійснити відшкодування за власний рахунок за наявності таких підстав:

— у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування;

— вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Положення коментованої статті не поширюються на правочини неповнолітніх, які є повністю дієздатними у зв’язку з укладенням шлюбу (ч. 2 ст. 34) або їх «емансипацією» (ст. 35).

Український юридичний портал

1. Надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам дер­жавної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одер­жання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності —

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої ма­теріальної шкоди, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері надання фінан­сових ресурсів і податкових пільг. Додатковими об’єктами можуть бути власність або відносини щодо формування дохідної частини державного та місцевого бюджетів.

2. Предмет злочину — неправдива інформація, що надається вказаним у цій статті адресатам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кре­дитів чи пільг щодо податків. Тут йдеться тільки про таку інформацію, яка в конкретному випадку має юридичне значення для прийняття позитивно­го рішення щодо надання фінансових ресурсів чи податкових пільг. Ця інформація може неправдиво відображати фінансово-економічний стан або, певні сторони діяльності суб’єкта господарювання, мету отримання коштів чи засоби забезпечення їх повернення тощо. Спотворення відомостей може виявлятися в покращенні дійсності (наприклад, при отриманні кредиту) або, навпаки, — в її погіршенні (наприклад, при отриманні дотації). Якщо при цьому відомості хоч і перекручені, але дійсних даних юридичне достатньо, щоб прийняти позитивне рішення щодо надання фінансових ресурсів чи по­даткових пільг, — склад цього злочину відсутній (наприклад, особа подає відомості про 60 % працюючих на своєму підприємстві інвалідів, в дійсності їх 55 %, а для одержання податкових пільг згідно із законодавством достат­ньо 50 %).

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у наданні завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо по­датків у разі відсутності ознак злочину проти власності.

4. Надання неправдивої інформації спрямоване на введення вказаних адре­сатів в оману для незаконного одержання в такий спосіб субсидій, суб­венцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Проте фактичне одержан­ня цих ресурсів чи пільг не є обов’язковим для об’єктивної сторони цього злочину. Його слід враховувати при встановленні наслідків злочину, що має значення для кваліфікації за ч. 2 цієї статті.

5. Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залу­чення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. ЗО). Для кваліфікації цього злочи­ну не має значення, в якій із передбачених законом організаційно-правових форм банк був створений та на якій формі власності.

6. Під іншими кредиторами в цій статті слід розуміти не сторону в цивільно-правовому зобов’язанні, адже воно на момент надання неправдивої інформації ще не виникло, а того суб’єкта відносин у сфері господарської діяльності, який згідно із законодавством має право надавати кредити суб’єктам господарювання. Наприклад, надавати фінансові кредити за раху­нок залучених коштів мають право на підставі відповідної ліцензії лише кре­дитні установи. Саме фінансове кредитування є одним із видів фінансових послуг, надання яких регулюється спеціальним законодавством (Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. (ВВР. — 2002. — № 1. — Ст. 1).

7. Субсидія — це допомога у грошовій або натуральній формі, що на­дається за умови цільового призначення для стимулювання певної діяль­ності.

Субвенція — це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, проектів і підлягає поверненню у разі нецільового ви­користання.

Дотація — це надання суб’єктам господарської діяльності бюджетних коштів за умови їх безповоротності для покриття виробничих витрат, збільшення обсягів виробництва, реалізації та підвищення якості продукції тощо.

Кредит — це грошова чи товарна позика, що надається кредитором пози­чальнику за умови повернення у певний строк і, як правило, зі сплатою відсотків.

8. Надання суб’єктам господарювання субсидій, субвенцій, дотацій та кре­дитів за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до Бюджетно­го кодексу України, закону України про державний бюджет України на відповідний рік та окремих спеціальних нормативних актів. Наприклад, такі положення про державну підтримку селянських (фермерських) господарств передбачені Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» у редакції від 22 червня 1993 р. (ВВР. — 1993. — № 32. — Ст. 341) та спільним наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтег­рації України «Про затвердження Порядку надання та використання коштів фінансової підтримки селянських (фермерських) господарств» від 17 черв­ня 2002 р. (ОВУ. — 2002. — № 28. — Ст. 1342). У них йдеться про надан­ня коштів на зворотній або безповоротній основі.

9. Пільги щодо податків — це повне або часткове звільнення від сплати всіх або окремих податків (загальнодержавних чи місцевих), які передба­чені законодавством про оподаткування, зокрема Законом України «Про систему оподаткування» у редакції від 18 лютого 1997 р. (ВВР. — 1997. — № 16. — Ст. 119). Слід також враховувати, що Верховній Раді Автономної Республіки Крим надано право у 2003 році у вигляді експерименту запро­ваджувати за погодженням з Кабінетом Міністрів України місцеві податки і збори, виходячи зі специфіки соціально-економічного розвитку регіону (ст. 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» (ВВР. — 2003. -№ 10-11. — Ст. 86).

Пільги щодо податків установлюються і скасовуються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, се­лищними, міськими радами відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» (ст. 1). Пільги щодо загальнодержавних податків можуть встановлюватись або змінюватися тільки законами України про оподатку­вання, а щодо місцевих податків — виключно сільськими, селищними, міськими радами (див. також ст. 26 Закону України «Про місцеве самовря­дування в Україні» від 21 травня 1997 р. (ВВР. — 1997. — № 24. — Ст. 170).

10. Злочин вважається закінченим з моменту надання завідомо неправди­вої інформації, незалежно від того, чи була обманута особа, якій інформація була передана, а також чи були фактично одержані субсидії, субвенції, до­тації, кредити та пільги щодо податків.

11. Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, поєднаний з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо по­датків. Завідомість означає усвідомлення особою неправдивості інформації ще до фактичної передачі її адресату.

Якщо у момент надання неправдивої інформації особа мала за мету безвідплатне звернення майна на свою або інших осіб користь (наприклад, одержати кредит і не повертати його), вчинене кваліфікується залежно від обставин як замах на шахрайство або закінчене шахрайство (ст. 190 КК), тобто як злочин проти власності. Мотивом цих дій є прагнення особи неза­конно збагатити себе чи інших осіб за рахунок чужого майна. Це може, на­приклад, підтверджуватися тим, що після одержання коштів особа відразу переховується. Можлива ідеальна сукупність шахрайства з фінансовими ре­сурсами (ст. 222 КК) та шахрайства (ст. 190 КК) у тих випадках, коли осо­ба мала за мету безвідплатно обернути на свою або інших осіб користь ли­ше частину одержаних коштів.

12. Суб’єктом цього злочину може бути громадянин-підприємець або за­сновник чи власник суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа суб’єкта господарської діяльності. Про поняття «службова особа» див. примітку та коментар до ст. 364 КК.

13. Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК як учинене повторно за умо­ви, що особа раніше вчинила дії, передбачені ч. 1 цієї статті, і через певний час до засудження чи після засудження за це (якщо судимість не була зня­та чи погашена в установленому законом порядку) знову вчинила їх. По­вторність цього злочину слід відрізняти від єдиного продовжуваного злочи­ну, тобто вчинення двох або більше тотожних дій, об’єднаних єдиним зло­чинним наміром (наприклад, особа, яка бажає незаконно одержати кредит, передає відповідний комплект документів із неправдивою інформацією час­тинами в різний час). Про поняття повторності також див. ст. 32 КК і ко­ментар до неї.

14. Велика матеріальна шкода (ч. 2 ст. 222 КК) — це п’ятсот і більше не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218 КК). Така шкода може виражатися, наприклад, у нецільовому вико­ристанні субсидій, субвенцій чи дотацій, неповерненні кредиту, ненадход-женні до бюджетів коштів у вигляді податків тощо. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного завдання великої матеріальної шкоди. У випадках ненадходження коштів до бюджетів таким моментом у судовій практиці визнається наступний день після настання строку, до якого мав бу­ти сплачений податок, або з моменту фактичного ухилення від його сплати, коли закон пов’язує цей строк із виконанням певної дії (п. 14 постанови ПВСУ «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» від 26 березня 1999 р. № 5 (Постанови (1963-2000). — Т. 2. — С. 149).

15. Шахрайство з фінансовими ресурсами слід відрізняти від ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212 КК), а та­кож враховувати складне співвідношення цих злочинів. По-перше, у ст. 222 КК йдеться тільки про пільги щодо податків. Тому у випадках надання неправдивої інформації з метою одержання пільг щодо зборів, інших обов’язкових платежів, що входять до системи оподаткування, вчинене не містить складу цього злочину і може кваліфікуватись як спосіб ухилення від сплати цих зборів, обов’язкових платежів за ст. 212 КК.

По-друге, надання неправдивої інформації з метою незаконного одержан­ня пільг щодо податків (ст. 222 КК) слід відрізняти від приховування втра­ти права на податкові пільги (законно одержані раніше) як способу ухилен­ня від сплати податків (ст. 212 КК) (п. 15 вказаної постанови Пленуму Вер­ховного Суду України). Також за ст. 212 КК слід кваліфікувати надання особою недостовірних даних про наявність пільг щодо оподаткування (про­тилежне роз’яснення Пленуму Верховного Суду щодо цього, викладене там же, суперечить ст. 222 КК).

По-третє, надання неправдивої інформації з метою одержання пільг що­до податків, яке не завдало матеріальної шкоди, або завдана шкода у вигляді фактичного ненадходження коштів до бюджетів є меншою, ніж 1 000 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, — не передбачене в ст. 212 КК, а тому в усіх випадках кваліфікується за ст. 222 КК. Коли така шкода скла­дає 1 000 і більше, проте є меншою від 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виникає конкуренція загальної (частини 1 чи 2 ст. 212 КК) та спеціальної (ст. 222 КК) норм, яку слід вирішувати шляхом застосування спеціальної норми про більш тяжкий злочин — шахрайство з фінансовими ресурсами. Нарешті, коли завдана шкода в 5 000 разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вирішальне зна­чення має не спосіб учинення злочину, а тяжкість його наслідків, тому зло­чин слід кваліфікувати тільки за ч. З ст. 212 КК як ухилення від сплати по­датків, що призвело до фактичного ненадходження в бюджети коштів в особливо великих розмірах.

По-четверте, можливі випадки вчинення дій, передбачених ст. 222 КК, Особою, яка не є суб’єктом цього злочину, що виключає застосування цієї статті, проте з урахуванням їх наслідків може бути кваліфіковано за ст. 212 КК. Наприклад, надання особою завідомо неправдивої інформації державним органам з метою незаконного отримання пільг щодо прибутко­вого податку з громадян може кваліфікуватися за ст. 212 КК як ухилення від сплати податку, що призвело до відповідних наслідків.

16. При вирішенні питання про співвідношення шахрайства з фінансо­вими ресурсами та фіктивного підприємництва (ст. 205 КК) слід врахову­вати, що ці норми передбачають різні дії, вчинення яких достатньо для виз­нання цих злочинів закінченими. Тому можлива лише реальна сукупність цих злочинів. Ці дії можуть вчинюватись однією і тією самою особою або різними особами, що може впливати на їх кваліфікацію. Наприклад, коли завідомо неправдива інформація, про яку йдеться в ст. 222 КК, надається службовою особою суб’єкта підприємницької діяльності, зареєстрованого для зайняття фіктивним підприємництвом, — вчинене слід кваліфікувати за сукупністю статей 222 та 205 КК за умови, що саме ця особа раніше створила або придбала цей господарський суб’єкт, і лише за ст. 222 КК — у противному разі.

17. Питання про співвідношення шахрайства з фінансовими ресурсами та приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК) виникає у зв’язку з наявністю в складах цих злочинів однакових дій — подання недо­стовірних (неправдивих) відомостей. Проте ці дії мають різні причинно-наслідкові зв’язки та юридичне значення. У статті 220 КК вони є способом приховування стійкої фінансової неспроможності, і саме це завдає великої матеріальної шкоди кредиторові, яка є обов’язковою ознакою. У статті 222 КК такі дії пов’язані з метою незаконного одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків або із фактичним їх одержанням. Тому самі дії визнаються закінченим злочином, а наслідки виз­начаються з урахуванням зв’язку дій з указаними фінансовими ресурсами та податковими пільгами. У випадках конкуренції цих норм слід застосовува­ти ст. 222 КК, яка передбачає більш суворе покарання.

18. Якщо особа спочатку підробила документи, а потім їх використала при вчиненні шахрайства з фінансовими ресурсами, то вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів, передбачених статтями 366 чи 358 та 222 КК. Використання документа, підробленого іншою особою, охоп­люється ст. 222 КК.

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

Кримінальний кодекс України (ККУ)

  • перевірено сьогодні
  • кодекс від 28.08.2018
  • вступив у чинність 01.09.2001

Ст. 222 ККУ в останній чинній редакції від 23 жовтня 2014 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Особлива частина

Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності —

карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, —

караються штрафом від трьох тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Коментар до статті 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання громадянином — підприємцем або засновником чи власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів

чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності —

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі

на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні досади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок фінансування, кредитування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає в активній поведінці — у наданні вказаними у диспозиції ст. 222 особами органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам свідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Відповідальність за ст. 222 виключається у тому разі, коли обман має пасивний характер і полягає у приховуванні інформації, яку особа зобов’язана була повідомити на підставі закону чи

Під дотацією розуміють грошові кошти, які на безоплатній основі надходять з бюджету. Дотація застосовується в Україні не лише як метод бюджетного регулювання у разі перевищення видатків нижчих бюджетів над їхніми доходами (наприклад, дотації вирівнювання місцевим бюджетам), а й як допомога, що надається підприємствам для покриття збитків від їх господарської діяльності.

На відміну від дотації субвенція є різновидом тієї грошової допомоги, яка спрямовується на фінансування певного заходу, проекту, програми і підлягає поверненню у разі нецільового використання коштів.

Субсидією визнається допомога у грошовій або натуральній формах, яка подається державою місцевим органам влади, фізичним або юридичним особам, у т.ч. господарюючим суб’єктам, і спрямовується на фінансування конкретних заходів, напрямків економічної і соціальної діяльності, бажаних для суспільства (наприклад, на фундаментальні наукові дослідження, створення нових робочих місць, перепідготовку кадрів, виробництво певного виду продукції).

Кредит — це надання одним суб’єктом (кредитором) позички у грошовій або натуральній формах іншому суб’єктові (позичальнику) на умовах повернення її у встановлений термін і, за загальним правилом, поєднане зі сплатою відсотків. З огляду на положення чинного законодавства, потрібно розрізняти такі форми кредиту:

фінансовий, у т.ч. банківський, міжбанківський, комерційний (товарний), державний, споживчий, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, кредит під цінні папери.

Пільга щодо податків — це повне або часткове звільнення від сплати податку залежно від особливостей платника податку або характеру здійснюваної ним діяльності. Податкові пільги є альтерна-

тивою дотаціям, субсидіям, іншим варіантам бюджетного фінансування та пільговому кредитуванню.

Встановлення і скасування податкових пільг здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою АРК, сільськими, селищними і міськими радами. Останні можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування (це стосується як загальнодержавних, так і місцевих платежів) у межах сум, які надходять до їхніх бюджетів. Податкові пільги не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування. Пільги щодо оподаткування місцевими податками і зборами встановлюються або змінюються виключно відповідними органами місцевого самоврядування. Переліки податкових пільг містяться у конкретних нормативних актах, які регламентують порядок нарахування і стягнення відповідних податків та інших обов’язкових платежів. Інформація про податкові пільги періодично систематизується ДПА України і публікується у спеціалізованому виданні.

Надання завідомо неправдивої інформації — це обман держави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Наприклад, у сфері банківського кредитування знаряддям коментованого злочину виступають документи, які надаються позичальниками банкам і в яких можуть міститись неправдиві дані:

1) кредитні заявки (клопотання); 2) установчі документи; 3) контракти, угоди, інші документи, які підтверджують, що кредит отримується для придбання товарів, робіт або послуг; довідки про результати дослідження кон’юнктури ринку; бізнес-плани; складські довідки про наявність товарно-матеріальних цінностей; 4) технікоекономічні обгрунтування; 5) проектно-кошторисна документація, рішення про відведення земельних ділянок, дозволи архітектурнобудівельних служб місцевих органів влади на будівництво; 6) документи про фінансовий стан, кредитоспроможність позичальника, страховика або поручителя; 7) документи, які стосуються застави, поручительства, гарантії як способів забезпечення кредиту (фіктивні гарантійні листи тощо),

У разі шахрайства з фінансовими ресурсами шляхом використання підроблених документів в діях винного вбачається ідеальна сукупність злочинів, у зв’язку з чим вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 222, 358 (366),

Інформація, що надається особою, яка вчинює шахрайство з фінансовими ресурсами, повинна бути неправдивою, тобто має не відповідати дійсності, приховувати або перекручувати у гірший або, навпаки, у кращий бік справжній стан речей 1 стосуватись тих обставин, які дають змогу отримати дотації, субсидії, субвенції, кредити або податкові пільги. Це ті дані, що сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, причинне зумовлюють її надання. Наприклад, у сфері банківського кредитування завідомо неправдива Інформація — це дані, які, впливаючи на волю кредитора, відповідно до вимог чинного законодавства, локальних нормативних актів банків і усталеної практики ділового обороту, враховуються в процесі прийняття рішення про надання кредиту та його умови (розмір кредиту, розмір відсотків, строк повернення кредиту, його

забезпечення тощо). Якби позичальник надав правильні відомості, банк не надав би кредит взагалі, або надав у меншому розмірі, або збільшив відсоток за кредитом у зв’язку з великим ризиком, або вимагав більш якісного забезпечення його повернення тощо.

Зміст свідомо неправдивої інформації може стосуватись не лише суб’єкта господарювання, який отримує у тій чи іншій формі фінансові ресурси, а й інших осіб (наприклад, страховиків або поручителів).

Банківське законодавство забороняє надання кредитів на: покриття збитків господарської діяльності позичальника; формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств. Якщо відповідний суб’єкт, маючи намір використати кредитні ресурси на ці або інші цілі, не вказані у пакеті документів, звертається до банку з проханням надати кредит і подає документи, в яких міститься неправдива інформація про напрями використання позичених коштів, його дії слід кваліфікувати за ст. 222.

Охоплюються розглядуваним складом злочину ситуації, в яких нецільове використання кредиту заздалегідь планувалось особою, яка бажала спочатку заробити на кредитних коштах, а потім використати позичку на цілі, передбачені кредитним договором. Нецільове використання кредиту може полягати, наприклад, у: внесенні коштів на депозит і отримання за ним відсотків; придбанні нерухомості та іншого майна, що не має відношення до цілі, вказаної у кредитному договорі; переведенні кредитних коштів у готівку і використанні їх на власні потреби; погашенні інших отриманих раніше кредитів. Питання про відповідність вкладення позичкових коштів цілям, вказаним у кредитній угоді, потребує вирішення у кожному конкретному випадку.

Якщо суб’єкт господарської діяльності з об’єктивних причин, які виникли після укладення кредитної угоди, коригує свої фінансові плани, використовує кредит не за цільовим призначенням і не може своєчасно погасити заборгованість, склад злочину, передбачений ст. 222, відсутній.

Оскільки у ст. 222 йдеться про надання свідомо неправдивих даних банку з метою одержання кредиту, ситуації, в яких неправдива інформація надається банку не до або під час укладення кредитного договору, а після його підписання і видачі кредиту, складу цього злочину не утворюють. Водночас у разі використання кредитної лінії, що передбачає надання позички у грошовій безготівковій формі частинами протягом певного проміжку часу, свідомо неправдива інформація може бути надана банку позичальником вже безпосередньо у процесі кредитування, після укладання кредитного договору. Сума кожного кредиту в межах кредитної лінії оформлюється окремим строковим зобов’язанням, в якому вказується конкретний строк погашення позички. Якщо обман банку відбувається перед оформленням чергового строкового зобов’язання і видачею кредиту — частини загальної грошової суми, зазначеної у кредитній угоді, дії винного потрібно кваліфікувати за ст. 222.

Обман, пов’язаний із справжнім або вигаданим станом стійкої фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності,

утворює сукупність злочинів, передбачених ст. ст. 218 і 222, лише у тому разі, коли винний не тільки перекручує фінансове становище підприємства-позичальника, а й має на меті незаконне одержання кредиту.

Злочин вважається закінченим з моменту надання конкретному адресату відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному отримати той чи інший фінансовий ресурс, заподіяна чи ні потерпілому реальна майнова шкода.

У разі вчинення злочину у формі незаконного одержання пільг щодо податків злочин є закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів — з наступного дня після настання строку, до якого мали бути сплачені податок або інший обов’язковий платіж.

3. Суб’єкт злочину спеціальний, Це: 1) громадянин, який займається зареєстрованою підприємницькою діяльністю індивідуально, без створення юридичної особи; 2) засновник або власник суб’єкта господарської діяльності; 3) службова особа юридичної особи — суб’єкта господарської діяльності.

Суб’єктом злочину є також службові особи тієї юридичної особи, яка виступила як засновник чи власник юридичної особи суб’єкта господарської діяльності.

Про поняття господарської діяльності див. коментар до ст. 202. До кримінальної відповідальності за ст. 222 можуть притягуватись службові особи тих юридичних осіб, які не є суб’єктами підприємництва і державна реєстрація яких відбувається на підставі не Закону «Про підприємництво», а інших нормативних актів (наприклад, законів «Про благодійництво та благодійні організації», «Про об’єднання громадян»),

Фізична особа, яка фактично займається підприємницькою діяльністю без належної державної реєстрації, не є суб’єктом злочину, передбаченого ст. 222.

Суб’єктом шахрайства з фінансовими ресурсами не можуть виступати особи, які хоч і є індивідуалами-підприємцями або службовими особами суб’єктів господарської діяльності, але в кредитних відносинах виступають як приватні особи громадяни, котрі отримують споживчі кредити.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу та спеціальною метою — отримати вказаний у ст. 222 різновид фінансових ресурсів або пільгу щодо податків.

Керівник підприємства, який, не будучи компетентним у питаннях фінансового і господарського законодавства, підписує необхідні для отримання кредиту або інших фінансових ресурсів документи, в яких містяться неправдиві дані, не може бути притягнений до відповідальності за ст. 222.

Ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків у формі великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222) може виражатися у непрямому умислі.

Особу, яка, надаючи свідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, слід притягувати до кримінальної відповідальності за злочин проти власності — за шахрайство чи замах на нього.

Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених ст. ст. 222 і 190, є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх поверненням. У разі шахрайства винна особа укладає кредитний договір лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.

Якщо для шахрайського заволодіння кредитними коштами було використано створену або придбану юридичну особу — фіктивний суб’єкт підприємництва, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 190, 205. У тому разі, коли умисел викрасти кошти, отримані у формі банківського кредиту, не встановлено, а кредитна заявка, техніко-економічне обгрунтування та інші документи надходять від фіктивного підприємства, дії особи, яка обрала розглядуваний спосіб обману кредитора, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст, 205, 222.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222) є: 1) вчинення його повторно; 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї. Матеріальна шкода визнається великою, якщо вона у 500 і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка До ст. 218). В цій частині шахрайство з фінансовими ресурсами є матеріальним складом злочину і визнається закінченим з моменту фактичного заподіяння вказаної шкоди. Матеріальна шкода може бути заподіяна внаслідок використання дотацій, субсидій, субвенцій не за цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту, ухилення від сплати податків.

Сам по собі факт нецільового використання кредитних коштів у разі їх вчасного повернення кредиторові не утворює кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 222, оскільки такими діями матеріальна шкода кредитору не заподіюється.

Вирішуючи питання про те, чи заподіяно кредиторові у разі неповернення у встановлений строк наданого кредиту велику матеріальну шкоду, потрібно враховувати те. що кредитний договір може забезпечуватися договором застави майна, належного суб’єкту господарської діяльності. Якщо стосовно вказаного майна, вартість якого перевищує суму отриманого кредиту і відсотків за ним, було задіяно механізм стягнення і кошти від його реалізації планувалось спрямувати на задоволення майнових інтересів кредиторів, кваліфікація за ч. 2 ст. 222 за ознакою заподіяння великої матеріальної

Шкода, заподіяна кредиторові, може полягати у прямих збитках, спричинених неповерненням всього або частини кредиту, або в упущеній вигоді.

Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992р.

Закон України «Про бюджетну систему України в редакції від 29 червня 1995р. (ст.ст. 17,35).

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. (ст. 26).

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції України від 22 травня 1997р.

Закон України Про встановлення ставок податків і зборів (обов’язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування» він 14 жовтня 1998р. Закон України «Про Національний ‘банк України» від 20 травня 1999 р. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000р. Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. (ст. 34). Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. Положення про кредитування. Затверджене постановою Правління НБ № 246 від 28 вересня 1995р.

Постанова ПВС «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності № 12 від 25 грудня 1992р. (п. 19).

Постанова ПВС «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» №5 від 26 березня 1999р. (п.п.З. 14. 15).

Роз’яснення ВАС Про деякі питання вирішення спорт, пов’язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів» № 02-5/706 від 6 жовтня 1994 р.

Еще по теме:

  • Ст32 закон о защите прав потребителей последняя редакция 2018 Статья 32. Право потребителя на отказ от исполнения договора о выполнении работ (оказании услуг) Потребитель вправе отказаться от исполнения договора о выполнении работ (оказании услуг) в […]
  • Вышневолоцкий мировой суд Вышневолоцкий мировой суд Тверская область, г. Вышний Волочек, ул. Красная, д. 1 Судебный участок №2 г. Вышнего Волочка и Вышневолоцкого района Тверской области Тверская область, г. Вышний […]
  • Родился ребенок вычет по ндфл Стандартный вычет на детей в нестандартных ситуациях Порядок предоставления стандартных налоговых вычетов по НДФЛ лицам, имеющим детей, достаточно четко прописан в Налоговом кодексе. […]
  • Все о дтп в калуге 26092018 Появилось видео жуткого ДТП под Калугой, где погибли граждане Молдовы На опубликованных кадрах виден момент столкновения автобуса, в котором ехали граждане Молдовы, с легковым автомобилем. […]
  • Сколько времени учиться на водительские права Срок обучения в автошколе, или сколько надо учиться на права? Многих будущих водителей интересует не сам процесс и особенности обучения в автошколе, а время, которое придется проводить на […]
  • Обратная сила закона в международном праве Обратная сила закона в международном праве Введение / Обратная сила уголовного закона Современное уголовное законодательство Российской Федерации основывается на общепризнанных […]